Антисемитские акции и публикации
в периодических изданиях Украины 2008 года

 Настоящее исследование базируется на данных мониторинга антисемитских публикаций и акций, зафиксированных в 2008 году в центральных печатных изданиях Украины, зарегистрированных Государственным Комитетом информационной политики, телевидения и радиовещания и распространяемых по всей территории страны.

Так как мониторинг не охватывает СМИ Украины в полном объеме (многочисленные региональные печатные издания, радио- и телепередачи, Интернет, который с каждым годом продуцирует все большее число антисемитских материалов, немалый массив книжной продукции, в том числе и поступающей в страну из России), он, естественно, не дает исчерпывающей картины масштаба антисемитской пропаганды в стране. Но, не претендуя на полноту исследования, мониторинг, тем не менее, позволяет делать вполне корректные выводы об уровне антисемитской пропаганды в стране, так как в фокусе его внимания находится основной массив антисемитских публикаций. Анализ самых массовых общегосударственных изданий, позволяет также выявить круг наиболее актуальных тем и идей, эксплуатируемых носителями антисемитских воззрений. Это представляется важным, прежде всего, потому, что центральные издания в этом смысле служат ориентиром легитимности и дозволенности для региональных газет.

Мониторинг сочетает как статистический анализ антисемитских публикаций в избранном сегменте печатных СМИ, так и содержательный анализ этих публикаций.
Отдельным разделом данного исследования является мониторинг антисемитских акций: факты насилия, вандализм, публичные акции, разжигающие ненависть к евреям.

В 2008-м году отмечается резкий спад активности антисемитской пропаганды. По сравнению, например, с предыдущим 2007 годом количество антисемитских материалов уменьшилось в центральной прессе в 10 раз, составив всего 54 публикации. Такого низкого показателя ксенофобии по отношению к евреям в печатных СМИ Украины не отмечалось с 1992 года.

Основные печатные издания, публиковавшие в 2008 году антисемитские материалы, а также количество таких материалов в каждом из этих изданий демонстрирует приведенная ниже таблица.

                      Издания

 К-во антисемитских публикаций за год

«За вільну Україну плюс»

25

«Сота Свободи»

18

«Інформаційний бюлетень»

7

«Українська газета плюс»

3

«Персонал плюс»

1

Всего

 54

Здесь следует отметить, что в общее число антисемитских публикаций 2008 года не включено несколько материалов юдофобского свойства, появившихся в течение года в ряде как центральных, так и региональных изданий, не охваченных мониторингом. Среди них можно встретить и парламентскую газету «Голос України» и газету Союза писателей «Літературна Україна» и еженедельное издание «Фокус», а также ряд региональных изданий, таких, например, как «Вечірній Івано-Франківськ», винницкая областная газета «33-й канал», газета молодежного скаутского движения Пласт «Реактор», херсонская городская газета «Вік» пр.

(Прим. Существует мнение, что до МАУПовской антисемитской кампании 2002-2008 гг. основной массив антисемитских публикаций продуцировали маргинальные малотиражные ежемесячные газеты. Это заблуждение. Наибольшее число антисемитских материалов публиковалось в то время в центральных украинских газетах, таких как «Сільські вісті» (самая тиражная в то время газета), «Вечірній Київ», «За вільнуУкраїну» (не путать с газетой «За вільнуУкраїну плюс»).

Так, в 2000 году из 161-ой антисемитской публикации более половины были зафиксированы в перечисленных изданиях, распространяемых государственной службой почтовой связи по всей стране. Такая же картина наблюдалась и в 1999-ом году: из 222 антисемитских публикаций, зафиксированных в периодических изданиях, подавляющее количество антисемитских материалов было размещено все в тех же центральных газетах  - 168 (всего же в этом году выявлено вместе с агитационной избирательной продукцией – листовками, буклетами пр. – 250). Ту же картину можно наблюдать и в 1998 году, и в 1997-ом, и в 1996-ом.)

Первые признаки снижения активности антисемитской пропаганды наметились в 4-ом квартале предыдущего года. Именно в тот период основные продуценты антисемитских материалов – газеты МАУП «Персонал плюс», «Українська газета плюс», «За українську Україну», «Український лідер», журнал «Персонал» - резко сократили количество антисемитских публикаций, а со страниц некоторых из них к концу 2007 года и вовсе исчезли материалы антисемитского характера.

В 2008 году процесс свертывания антисемитской пропаганды МАУП продолжился. Это хорошо видно при сравнении поквартальных показателей количества антисемитских публикаций.

Поквартальные показатели антисемитских публикаций 2008 г.

I кв.

II кв.

III кв.

IV кв.

17

15

12

10

В результате, сегодня около половины (в 2007 году – более 90%) антисемитских публикаций продуцируется изданиями, подконтрольными МАУП финансово и организационно. Например, продолжает активно публиковать антисемитские материалы газета МАУП «За вільну Україну плюс», сократившая, но не переставшая периодически публиковать материалы юдофобского содержания. Ее редактор Богдан Вовк - образец антисемитского энтузиазма. Этот энтузиазм на протяжении полутора десятилетий он искусно эксплуатирует у своих читателей.

Продолжается также распространение антисемитской книжной продукции МАУП. Так, на страницах газеты «Персонал плюс» периодически публикуется реклама книг известного своими антисемитскими воззрениями лидера Украинской консервативной партии Н.Сенченко «Невидимый заговор против человечества», «Планетарная война – формирование наркоцивилизации», книга Г.Замысловского «Убийство Андрюши Ющинского», в рекламе на которую, в частности, сообщается: „Це книга-набат, книга-застереження проти юдаїзму, який не гребує жодними засобами у нищенні християнської державної ідеології”.

Второе место по числу опубликованных за год антисемитских материалов принадлежит также львовской газете «Сота Свободы», несмотря на то, что издание это выходит всего лишь два раза в месяц. Похоже, именно «Сота Свободы» восполняет сегодня потребность в ксенофобских идеях той части читателей, которая ранее с лихвой черпала их в известной своим мракобесием и антисемитизмом газете «Ідеаліст». Иными словами, «Сота Свободы» захватила нишу, в которой находят прибежище немногочисленные почитатели религиозного суррогата, замешанного на неоязычестве и расизме.

Количество антисемитских публикаций само по себе является всего лишь косвенным показателем уровня антисемитизма в стране. Однако именно этот показатель может служить индикатором степени свободы публичного выражения ненависти к евреям, показателем эффективности законодательного барьера в борьбе с ксенофобией, а также терпимости власти к проявлениям антисемитизма.
В Украине нет действенного законодательства, способного сдержать ксенофобию, дискриминацию, диффамацию, использование «языка вражды». Четыре альтернативных законопроекта посвященных этим проблемам и зарегистрированные в Верховной Раде в 2008 так и не были приняты.

Сокращение числа антисемитских публикаций в 2008 году свидетельствует, более всего,  о немалых возможностях власти в борьбе с преступлениями на почве ненависти в условиях отсутствия действенной законодательной базы. Но действия правоохранительных структур, не регламентированные четкими нормами закона, не могут быть эффективными хотя бы потому, что могут классифицироваться как сомнительные, несмотря на благородные мотивы их применения. И было бы наивным уповать на долговременный и стойкий эффект в борьбе с ксенофобией, опираясь только на добросовестную работу правоохранительных органов.

Характерной особенностью 2008 года стала «лексическая сдержанность» большинства публикаций, в которых фигурируют евреи. Можно сказать, что в антисемитские издания  возвращается язык эвфемизмов советского периода «борьбы с сионизмом», когда откровенные юдофобские высказывания заменяются средствами наглядной агитации (плакатами, карикатурами), а также всевозможными иносказаниями – метафорами, отсылками к известным мифам, перечислением еврейских имен и фамилий в сомнительных контекстах и т. д.

Опасаясь обвинений в антисемитизме, авторы таких статей нигде не упоминают ни евреев, ни иудаизм. Однако ключевые сюжеты (всевозможные интерпретации классических мифов антисемитизма, встроенные в повествование любого события) и ключевые слова  („чужинці”, „ворожі сили”, „антиукраїнські сили”, „олігархи-неукраїнці”,  „богообрані” – „гої”, „яхвеобрані”, „світовий уряд”, „керманичі світу” пр.), - все это без труда позволяет опознать против кого направлена публикация, какие эмоции хочет вызвать ее автор. Более откровенно позволяют себе высказываться в адрес евреев авторы облеченные всевозможными титулами и регалиями (доктора всевозможных наук, профессора, писатели). Их антисемитские статьи и пассажи, не боясь обвинений в разжигании межнациональной розни, публикует даже ставшая подчеркнуто индифферентной к «еврейской теме» газета «Персонал плюс» (например, статья Героя Украины, народного депутата Верховной Рады нескольких созывов и пр. и пр. Л.Лукьяненко).

Антисемитизм последних лет заметно актуализировался. Все чаще антисемиты обращаются к событиям современной украинской жизни, в которой они, как им кажется, легко находят подтверждения своей теории. Параллельно с традиционными для антисемитской литературы мифами и стереотипами, издания пропагандирующие антисемитизм все более активно включаются в обсуждение злободневных тем, привнося в общественный дискурс свойственный им язык вражды, инсинуаций, извращенное видение картины мира. Наибольшее число антисемитских публикаций 2008 года было посвящено актуальным, общественно значимым темам, ставшим предметом обсуждения практически всех средств массовой информации, таким как Голодомор 1932-1933 годов и экономический кризис.

Голодомор 1932-1933 гг.

В 2008 году Украина отмечала трагическую годовщину – 75-летие Голодомора 1932-1933 годов. И огромное количество публикаций, посвященных этим событиям, само по себе вполне объяснимо и естественно. Настораживают в этом хоре лишь голоса тех, кто усматривает в этой трагедии не идеологические, а этнические причины. Таким подходом отличается, прежде всего, радикальный национализм, утверждающий, что голод был организован русскими и евреями. Именно этнический фактор в осмыслении этой всенародной трагедии должен стать, по их мнению, важным рычагом утверждения новой украинской идеологии.
Настоящий мониторинг фиксирует внимание на «еврейской составляющей» этой концепции.

Герой Украины и в недавнем  прошлом депутат Верховной Рады Л.Лукъяненко точно знает, кто виновен в организации голода 1932-1933 гг. Свою статью на эту тему он так и назвал: «Кто организовал Голодомор». Без вопросительного знака.
„Хто організував цей голод? Що то були за люди? Хто коїв цей безсовісний злочин? Хто перебував у цій сатанинській владі? У 1917 році євреї становили 2% населення Московської імперії. А поіменні списки центральних керівних органів більшовиків і зіставлення їх за національним складом, надруковані у багатьох виданнях, свідчать, що у Раді народних комісарів 19 членів із 20 були євреями. 1. Голова Ради – Володимир Ленін-Бланк. Єврей по матері, калмик по батькові. 2. Комісар Армії та Флоту – Лев Троцький (Бронштейн). Єврей. 3. Комісар з питань національностей – Йосип Сталін (повне і справжнє прізвище – Йосип Давид Віссаріонович Джугашвілі – Коба). Грузинський єврей. 4. Комісар внутрішніх справ – Григорій Зінов’єв (Гершко Апфельбаум). Єврей. 5. Комісар закордонних справ – Юрій Чичерін (батько – поміщик-росіянин, мати – єврейка). Єврей...”  и т.д. (Левко Лук’яненко, Герой України, „Хто організував Голодомор”, „За вільну Україну плюс”, № 45, 2008).
Ну, а если кого-то заподозрить (или точнее – обвинить) в еврействе не получается, тогда рядом с этим, затесавшимся в кампанию палачей неевреем, неизбежно появляется фигура «еврея-Злодея». В полном соответствии с затасканными, но всегда готовыми к употреблению мифами антисемитизма.
„В Україні начальником НКВД був український виродок Балицький, наглядав же за ним його перший заступник Кацнельсон... Увесь цей репресивний апарат спирався на „рядових” євреїв, які жили і працювали разом із „героями” (Там же).
Публикация Лукьяненко сопровождается двумя почти одинаковыми плакатами, на одном из которых расположена надпись «Пам’ятай! Голод 33», за которой следует пятиконечная звезда, на втором после такой же надписи изображена звезда Давида. 

Едва ли не в каждой публикации на тему Голодомора, появившейся в прессе пропагандирующей антисемитизм, можно встретить перечень еврейских фамилий советских и партийных руководителей той поры якобы ответственных за организацию голода. Как правило, в них приводится «расшифровка» партийных псевдонимов, не редко лживая. Но еще чаще из длинного списка лиц разной национальности выбираются преимущественно еврейские фамилии, безотносительно к степени их причастности к Голодомору.
„У свій спосіб хай будуть увічнені й прізвища катів українського народу – шварців, манцевих, реденсів, балицьких, леплевських, кацнельсонів, карлсонів, іванових, хатеневерів, хатаєвичів, степанових, євгеньєвих, блюманів, рубінштейнів та іже з ними” (В.Сватенко, „Без права на прощу і забуття”, „За вільну Україну плюс”, № 41, 2008).
Редакция «ЗВУ плюс», усиливая эффект обличений и адрес их направленности, выносит приведенную цитату в шапку страницы и при этом редактирует ее по своему усмотрению: убирает из приведенного перечня все нееврейские фамилии.

Голодомор в антисемитских публикациях нередко представляется как не раз испытанное средство борьбы евреев за власть над миром, над другими народами. Подобную модификацию классического конспирологического мифа антисемитизма впервые ввела в практику нацистская пропаганда с ее постулатом о «жидовском голоде», о стремлении евреев освободить украинские земли для себя.
„В Ізраїлі взагалі нема приватної власності на землю, 93 відсотки землі належить державі, решта – комунальна власність. Землю у приватній власності чужинці хочуть мати в Україні. Керманичі світу хочуть позбутись українського селянина, забравши в нього землю, щоб створити всесвітній голод. Тоді легко буде тримати владу. Люди будуть покірні. За миску баланди, як висловився один колишній керівник колгоспу, захоплений «реформами” (М.Курдюк, „Третім Римам, рейхам, імперіям – смітник історії”, „Українська газета плюс”, № 9, 2008).
„З „легкої руки” Єфіма Курлянда Політбюро прийняло відповідну постанову і всі багатовікові золоті речі голодуючих українських селян, під приводом необхідності валютних розрахунків з закордонними інвесторами, що займалися індустріалізацією країни, потекли до кас прийомних пунктів – торгсінів, бо тільки за золото український селянин міг придбати скибку вирощеного власними руками хліба. Це було під час правління Йосипа Сталіна. Але хто уважно прочитає біблійну книгу Буття, а саме глави 41–47, також натрапить на ім'я Йосип. І також ознайомиться з описом вже єгипетського голодомору з аналогічним фіналом – перетворенням вільних сільгоспвиробників на безправних рабів. Така разюча подібність навіть в іменах голодоморних правителів викликає закономірну підозру дослідників про джерела запозичень сценаріїв українських голодоморів та катастроф ХХ і ХХІ століть” (Р.Морозовський, „І в Гатному був голодомор…”, „Українська газета плюс”, № 40, 2008).
Тема «жидовского голода» нашла отражение и в произведениях известного певца антисемитизма поэта П.Глазового: „З кожним віком знахабніли чужаки / І підступно опинились на чолі / Горопашної слов’янської землі. / Налітали люті зграї хазарви / На музеї, галереї і церкви. / Обжиралися грабованим добром / Та рахунки відкривали „за бугром”. / Люди з голоду вмирали навкруги, - / Не жаліли. Тож одвічні вороги” (Павло Глазовий, „Кумове одкровення”, „Інформаційний бюлетень” , № 25, 2008).

Советская модификация этого же мифа о всемирном заговоре вину за Голодомор возлагает на «сионистские организации США». В статье под названием  „Чому для ритуального тотального вбивства людей голодом була обрана саме Україна?” автор цитирует академика Петра Макляка: „... аналіз цієї трагедії однозначно вказує на те, що замовниками Голодомору української нації були сіоністські організації США” (А.Людвинський, „Чому для ритуального тотального вбивства людей голодом була обрана саме Україна?”, „Інформаційний бюлетень”,  № 26, 2008).
В статье автор называет Голодомор „ритуальним” и пишет о „космополітичній шпані”, в руках которой сосредоточены все государственные ресурсы.

Еще одна концепция, вытекающая из этнического подхода к Голодомору, сводится к стремлению уравнять Холокост и Голодомор.
Авторы исследования о голоде 1932-1933 годов, которое журнал „Історія в школі” публикует на своих страницах  задля покращення навчального процесу і виховання у нового покоління загостреного почуття справедливості”, пишут о том, что районы, где не был выполнен план по «заготовкам» зерна оцеплялись внутренними войсками и сравнивает их  с еврейскими гетто на оккупированных фашистами территориях, где, как они утверждают, условия существования были все же не такими жестокими, как во время насильственного изъятия у крестьян хлеба в 1932-1933 годах:. Це було щось на зразок «гетто» для українців, на кшталт влаштованих нацистами «гетто» для євреїв у роки Другої світової війни. Але якщо з «гетто» для євреїв була можливість його мешканцям хоча б інколи вирватися до міста, аби щось обміняти або купити на гроші чи цінності, які були у деяких його жителів, то з українських «гетто» завдяки молотовим, кагановичам, хатаєвичам, постишевим, балицьким і їм подібним вирватися було неможливо” („Персонал плюс”, № 45, 2008, „Зашморг смерті”).
Здесь же можно встретить явно ложные утверждения, не подкрепленные никакими документами или ссылками на них: „Померлих було стільки, що ще один уповноважений Сталіна в Україні Мендель Хатаєвич розпорядився кидати всіх померлих від голоду у криниці, а потім засипати” (Там же).

Здесь следует отметить, что авторы антисемитских публикаций, как правило, склонны к прозелитизму. Они настойчиво ратуют за то, чтобы история Голодомора преподносилась в школе именно в их этнической трактовке. И цель их предельно ясна. Они стремятся утвердить в сознании подрастающего поколения мысль о том, что и революция 1917 года  и все последующие за ней события, прежде всего, трагические, были «еврейскими», т. е. привнесены и воплощены евреями вопреки воле украинского народа или даже, в случаях дремучего мракобесия, являются реализацией коварного плана порабощения мира.

Так, автор предвзятой книги о Голодоморе В.Сватенко, дискутируя с автором учебника по истории для школьников О.Субтельным, «Украина. История», пишет: „...Нині цей підручник щораз частіше піддається критиці за тенденційність при висвітленні так званого „єврейського питання”, де пишеться, що уряд перед війною з німцями не подбав про евакуацію цього народу, надаючи перевагу іншим групам населення. (...) Стосовно тенденційності О.Субтельного у висвітлені „єврейського питання” (див. с. 405 згаданого підручника), де він негативно оцінює ставлення українського уряду до єврейства, уникаючи називати прізвища тих, хто очолював міністерства чи комісаріати...”. И далее рекомендует в качестве учебных пособий труды тех исследователей голода 1932-1933 гг., в работах которых скрупулезно подсчитывается процент евреев в руководящих и карательных органах советской поры, перечисляются десятки известных и малоизвестных имен, якобы имевших отношение к организации и проведению Голодомора, приводятся фамилии с указанными в скобках еврейскими именами и фамилиями (В.Сватенко, „Без права на прощу і забуття”, „За вільну Україну плюс”, № № 35, 44, 2008).

Обвинения евреев в Голодоморе стали еще более громкими и уверенными после того, как Служба безопасности Украины опубликовала списки партийных и советских руководителей, состоящие, в основном, из еврейских фамилий. Острые дискуссии о роли и ответственности евреев в организации Голодомора 1932-1933 годов развернулись не только в прессе, но и на научных конференциях, всевозможных слушаниях. 

Национал-экстремисты вновь подняли вопрос о трактовке Голодомора как геноциде украинской нации. Праворадикальная организация ВО «Свобода» под этими лозунгами провела даже митинг у стен Посольства Государства Израиль в Украине. Вот как пишет об этом газета „За вільну Україну плюс”: „17 листопада 2008 року Київська міська організація Всеукраїнського обєднання „Свобода” провела пікетування посольства Держави Ізраїль з вимогою визнати Голодомор 1932-1933 рр. Геноцидом Української нації. Понад 50 пікетувальників тримали українські державні прапори, прапори Всеукраїнського об’єднання „Свобода” та гасла: ... „Пані Калай-Клайтман, геноцид – це означення злочину щодо всіх народів, які його пережили, чи лише для обраних?”, „Чому Ізраїль не хоче визнати Голодомор 1932-1933 років геноцидом?” („Голодомор був геноцидом”, „За вільну Україну плюс”, № 45, 2008).

Редакторы „ЗВУ плюс” довольно часто пользуются монтажным приемом, суть которого заключается в размещении рядом двух полярных материалов. Так, например, вслед за публикацией Заявления Украинского еврейского комитета о том, что СБУ, опубликовав список партийных и советских руководителей, состоящий, в основном, из еврейских фамилий „фактически возлагает этническую ответственность за трагедию Голодомора на евреев и латышей”, следует заметка под красноречивым заголовком: „СБУ наполягає, що євреї цілком заслужено потрапили в список організаторів Голодомору” („За вільну Україну плюс”, № 29, 2008).  

Все, кто пытается противостоять огульным обвинениям юдофобов подвергается нещадной критике апологетов антисемитизма. Профессор Кузьменко, например, по поводу таких авторов и их аргументов пишет: „… Це вже свідоме „відбілювання” чорної ролі тодішніх прожидівських спецорганів (майже весь склад їх був з євреїв) ... Не зважаючи на те, що ганебна роль прожидівських спецорганів і парткомітетів в організації і проведенні Голодомору незаперечно доведена, автори вказаних публікацій в єврейських газетах галасують про „юдофобскую демагогію”, „цинизм”, „антисемитскую клевету”, „провокации, рознь и вражду”. Цим безпідставним галасом наші „землячки”-опоненти намагаються створити про себе враження, що ми маємо справу з порядними, чесними, високоморальними, законослухняними громадянами...”.

Автор делает вывод: „Юдейські резиденти-зверхники докладають різних зусиль, щоб замовчувати ганебну злочинну роль своїх співплемінників у винищенні українських селян в Голодоморі 1932-33 років, іменуючи правдиву інформацію про ці страшні, але важливі для української нації події „антисемитской клеветой” та вдаючись до шантажу на міждержавному рівні щодо звернення В.Ющенка до єврейської держави з закликом визнати Голодомор геноцидом нашого народу: «Принятие такой резолюции Кнессетом вполне возможно. Но реальным оно может стать только в том случае, если обсуждение темы Голодомора в Украине не будет сопровождаться антисемитской кампанией». Тобто, в унісон з відзначеними раніш „поясненнями і порадами” делегації з США на чолі з директором АДЛ Абрахамом Фоксманом, ізраїльські юдеї і їх поплічники в Україні настирно (цілком в жидівсько-торгашескому дусі: „ти мені – я тобі”) ведуть з нами „діалог” в очевидному для всіх руслі: „ви відмовтесь від незручної для євреїв правди про голод і смерть українців – а ми вам за це підпишем папірець про геноцид”. То як? Проміняєм правду на нещирий юдейський папірець?!” (В.Кузьменко, „Чому активізуються юдейські резиденти”, „За вільну Україну плюс”, № 2, 2008).

 

Экономический кризис

Значительное количество антисемитских публикаций посвящено мировому финансовому кризису, внешним и внутренним причинам его развития в Украине, которые антисемиты объясняют злонамеренной деятельностью евреев.
Вариации на тему экономического кризиса в антисемитских публикациях вполне вписываются в рамки социального аспекта антисемитской мифологии. Их выделение в данном случае в отдельный раздел оправдано значительным объемом подобных публикаций и более концентрированным вниманием к конкретным событиям, связанным с этим явлением, в отличие от общих обличительных построений антисемитских мифов социальной направленности.

В материале под красноречивым названием „Криза та режисери”, утверждается, что финансовый кризис – это механизм обогащения евреев, которых автор «изобретательно» называет „не-гоями”. Так, стараясь быть понятым единомышленниками и в то же время не попасть в разряд откровенных антисемитов, он, следуя представлениям мифа о еврейском мировом господстве, наделяет „не-гоїв” абсолютным могуществом,  именуя их «властителями ситуации» в мире, кукловодами и хозяевами «политиков, президентов, премьеров»: „Якщо ви знаєте, хто першим в світі почав виступати посередником у зборі податків, то вам стане зрозуміло хто розробив схему „ланцюгів” фінансових інструментів, які дають можливість зібрати вершки через кредити, ф’ючерси, опціони, облігації і залишати з носом всіх вкладників-гоїв” (...) „Той, хто до сьогодні утримував маріонеткових політиків, президентів, прем’єрів, міністрів та потрібних чиновників на усіх рівнях влади, залишається володарем ситуації. Саме вони стануть могутнішими і будуть мати ще більший вплив на подальший розвиток світової цивілізації. Нічого більше не треба, як тільки подивитися хто насправді сьогодні стоїть за спиною урядів і тоді стане зрозуміло хто є режисером криз (І. Федів, „Криза та режисери”, «Сота Свободи», № 18, 2008).

„Яка об’єктивна причина нинішньої „раптової” фінансової кризи?” – задается вопросом академик П.Масляк. Ответ этого постоянного автора антисемитских публикаций, как всегда, предсказуем: кризис устроили евреи, чтобы поживиться на нем. Но свои размышления по этому поводу он, как и предыдущий автор, излагает витиевато, в расчете все на того же «понятливого» читателя: „Ну ось, скажімо, США виділили з державного бюджету 700, страшно сказати, мільярдів доларів, щоб підтримати власні банки. А кому вони у США належать? „Понял, да?”. В один момент, просто з повітря, дехто збагатів неймовірно. А скільки мільярдів доларів виділила Росія задля врятування „своїх” банків. І це при тому, що жоден з них не належить етнічному росіянину, і понад 70% усіх фінансових активів Росії знаходиться за кордоном. Що, донині не зрозуміли? Тоді вже вам нічого не допоможе” (П.Масляк, „Фінансовий апокаліпсис відміняється!..”, „Сота Свободи”, № 19, 2008).

Ну, а тем, кто и после этого не понял кому, по мнению П.Масляка, выгоден финансовый кризис, кто его организаторы, автор предлагает незамысловатую «историю из жизни» украинца в США, которому его «друг Абрам» посоветовал куда и когда нужно вложить деньги, чтобы получить наибольшую выгоду. У «друга Абрама» (как и у всех «Абрамов» - следует из повествования П.Масляка) ) была абсолютно достоверная информация и бесхитростный украинец несказанно разбогател… Таким вот «элегантным» манером академик раскрывает наивному читателю подоплеку глобального финансового кризиса.

Значительное место в подобной тематике занимают доказательства порочной сущности евреев, которым дух наживы, стяжательство и склонность к финансовым махинациям присущи ментально. С этой целью конструируются вымышленные или извращаются известные исторические события, которые должны подтвердить причастность евреев к нынешним событиям, тенденциозно интерпретируются факты или поступки людей.
„Жадібність хохла у порівнянні з жадібністю жида – ніщо. Ще жоден народ не зміг перевершити цей блукаючий етнос у жадібності і жадобі до багатства. Жид краще у ганчірках ходитиме, але буде мати солідний рахунок і давати в борг під великі відсотки. А ще краще – мати свій банк, через який буде здирати шкіру з людей” (Солтан, „Особливості укрменталітету”, «Сота Свободи», № 3 , 2008).
„В 1920 році ФРС (Федеральная Резервная Система США – Сост.) влаштувала паніку, в результаті якої збанкротували 5400 неєврейських банків. Їх активи були скуплені за безцінь. В 1929 році біржовий крах та збільшена на 144% грошова маса, породили жахливу економічну кризу... Хто ж скупив акції банкрутів? Розподіл грошей і цінних паперів змінився цілком на користь єврейської олігархії” (І.Бойко, „Подзвін за „зеленими папірцями”, «Сота Свободи», № 2 , 2008).

Авторы антисемитских статей убеждают читателей в том, что евреи, овладев финансовыми ресурсами, заняли господствующее положение в стране. Украинцы же («автохтонное население») в таких сюжетах изображаются как жертвы «еврейского капитала», «еврейского засилья».
 „Який сенс говорити про реформи, перебудови, відродження села, розвиток підприємництва, якщо на це потрібні гроші, а своїх грошей нема. Їх гоям не дають (це заборонено талмудом), а якщо і дають, то закабаляють на довго нас, наших дітей і внуків” (І.Федів, „Не час для компромісів”, „Сота Свободи”, № 22, 2008).
Эти «антиукраинские силы» известны. Они, согласно антисемитским стереотипам, равнодушны к судьбе страны, в которой живут, обирают украинцев, вывозя за рубеж неправедно нажитые капиталы.
„...Відкриті кордони дають можливість вивозити усе що можна з цієї, для них не їхньої, землі. Саме за те, що Ходорковский підтримав декілька копійчаних проектів гоїв, його посадили і розорили його бізнес. Усі інші продовжують жити поживати в барселонах, бангкоках, эрусалимах, лондонах, купувати футбольні і баскетбольні команди, острови і рабів незміряно” (Там же).

Праворадикальные ультранационалистические силы с успехом позаимствовали социальный аспект антисемитской мифологии у левой идеологии и даже обогатили его нюансами этнического, а порой и расистского свойства.
„Переносячись в наш час, можна сміло говорити вустами Ф.Немо про те, що на території корінної української нації тепер панує інша нація, або її гібридна суміш, яка отримала рівні права з українцями і перехопивши економічно-фінансові ресурси, продовжує визискувати українців” (І.Бойко, „Викинуті українці”, „Сота Свободи”, № 19, 2008).
„Ніякі добкіни-попкіни-гройсмани-сальдо-черновецькі (мэры городов – евреи и крипто-евреи, с точки зрения автора – Сост.) ніколи не будуть дбати про НАШУ землю. Усі цивілізації світу вмирали через одну причину: змішування” (І.Федів, „Шоу самоврядування”, „Сота Свободи”, № 20, 2008).

История германского национал-социализма, все чаще становится предметом восхищения антисемитских изданий. В данном случае речь идет о призывах автора воспользоваться примером национал-социалистов в условиях экономического кризиса: „Німеччина початку 20 ст. Знаходилася в подібній ситуації, як і Україна в 21 ст., але активні дії націонал-соціалістів дали Німеччині можливість відродитись та дихати повними грудьми”. Автор считает, что автаркия принесет Украине, так же как и нацистской Германии, „впевненість у власних силах, відчуття гордості, сили та незалежності”.Но на этом пути Украину неминуемо ждет сопротивление: „Сіон не хоче бачити Україну сильною та розвинутою, такою, що може дати відсіч будь-кому, адже йому краще подобається роль України в якості „дійної корови” (О.Огородніков, „Автаркія”, „Сота Свободи”, № 12, 2008).
Еще один поклонник нацистских успехов в экономике с восторгом рассказывает об использовании параллельной валюты в Третьем Рейхе и утверждает, что „в українській Україні теж буде реалізована концепція окремої валюти (паралельної)” и „вона буде введена в військовій галузі промисловості”. Причем, „будь-які спроби обійти монополію держави в цьому плані будуть каратися позбавленням волі, згідно з націонал-імперіалістичним законодавством (...) Іноді просто тупість смітівських економістів Заходу та Америки, іноді просто цілеспрямований метод латентних сіоністів, який заключався (і заключається) в соціальному геноциді (як от в Україні 7 мільйонів українців за 17 років т. зв. „незалежності”) ставали причиною відмови відпаралельної валюти”.
 (О.Вітер, „Про паралельну валюту та валютну систему”, „Сота Свободи”, № 16 , 2008).

В ряде статей кризис представляется как вызов национал-патриотическим силам Украины, как возможность активизировать борьбу со всеми «антиукраинскими силами», призывают к «бескомпромиссным» «практическим действиям»: „Криза – вишкіл і каталізатор для консолідації усіх здорово мислячих сил, гайдамаків за духом...” (...) „Не потрібні лозунги, за якими можна звинувачувати в антигуманності...”, - убежден автор статьи. Надо сплотиться и противостоять спецслужбам, которые „координуються з одного центру”  и СМИ, цель которых „розділити і нацькувати „електоральну отару” один на одного... бо так звільняється життєвий простір для вибраних (...) У високосний рік, який має 366 днів, треба кожного дня позбуватися одного виродка з когорти управлінців, банкірів, лихварів...” (І.Федів, „Не час для компромісів”, „Сота Свободи”, № 22, 2008). 

Несмотря на значительное сокращение числа антисемитских публикаций, 2008-й год, как и в предыдущие годы, демонстрирует весь спектр антисемитских мифов и стереотипов.

Конспирологический антисемитизм (теория заговора)

Миф о геополитической власти евреев, их стремлении к мировому господству, всевозможные разоблачения тайных планов порабощения стран и народов по прежнему остаются самыми эксплуатируемыми сюжетами антисемитской пропаганды.
„... Юдей завжди був, є і буде космополітом, оскільки всю землю вважає своєю, подаровану йому його Яхвою” (І.Бойко, „Український рай”, „Сота Свободи”, № 1, 2008).

Подобные идеи высказывают не только авторы маргинальных газетенок вроде «Сота Свободи». Их можно встретить и в центральной прессе, например, парламентской газете «Голос Украины», статья которой, оказалась созвучной целенаправленно антисемитской газете «За вільну Україну плюс», тут же ее перепечатавшей. И высказывает ее доктор политических наук, проректор Университета «Украина».
„Лейтмотивом іудаїзму є теза: перед народом Ізраїлю нібито поставлено високі моральні вимоги, оскільки, мовляв, через нього Бог Старого Завіту благословить усі народи світу. І месія з коліна Давидова прийде спокутувати гріхи людства і правити як Цар усіма народами. Протягом століть цей міф ортодоксальними іудеями тлумачився насамперед не з морально-етичного, а з політико-ідеологічного погляду глобального панування євреїв у світі. Хоча природніше було б зосередитися на спокутуванні гріхів людства, розглядаючи так зване Царство Боже не як державно-політичне утворення, а як духовний імператив” (В.Бебик, „Христос і Нефертіті”, „За вільну Україну плюс”, № 49, 2008; „Голос України” , 15.10.2008).

Украина, утверждает антисемитская пропаганда,  либо уже давно захвачена евреями, либо это происходит сегодня. Евреи и крипто-евреи проникают во все структуры власти, захватывают ключевые позиции в бизнесе, скупили все средства массовой информации.
„Ми стали свідками, як РАДянська влада трансформувалася в РАБинську. Не люди, а людиноподібні істоти заповнили усі владні коридори, прибуткові ніші і навіть шпаринки...” (Р. Ротків, І. Федів, „Гірка правда краща за підсолоджену брехню”, „Сота Свободи”, № 14 , 2008)..
 „За переписом 2001 року 78,8% громадян України назвали себе українцями і майже 70% — україномовними (росіян близько 17%, євреїв — 0,23%). Однак зовсім інакший вигляд має це співвідношення на владному Олімпі. Скажімо, у Верховній Раді минулого скликання українцями визнали себе… 36% депутатів (тепер таких ще менше), хоча і їх українцями назвати можна лише умовно” (Б.Хавлюк, „Бездержавна нація чи безнаціональна держава?”, „Персонал плюс”, № 15, 2008).
„Наразі усе іде за „їхнім” сценарієм, під „їхню” режисуру, за „їхні” гроші і під „їхнім” наглядом (...) Гоям нічого не треба, їм добре і так. Вони сприймають сфальшовану історію, як свою, і формують свій світогляд під впливом „їхньої” ідеології...” (Р.Ротків, „В своїй хаті – своя правда!”, „Сота Свободи”, № 10, 2008).

Евреям  подчинена не только Украина, но и ведущие державы мира, действующие против Украины по указке тайного мирового правительства. 
„Світовому уряду, як стверджують, Україна заважає прийти до повного володіння світом, бо Америку давно окуповано, а Росія їм не заважає. От і виконується чужинська програма” (М.Курдюк, „Третім Римам, рейхам, імперіям – смітник історії”, „Українська газета плюс”, № 9, 2008).

СМИ, как мощному оружию пропаганды, антисемитской мифологией уделяется особое внимание. Присутствие евреев в средствах массовой информации представляется антисемитами как целенаправленное внедрение агентов «мирового еврейства» в общественно-политическую жизнь Украины с целью влияния на умонастроения людей, морального их растления, идеологической обработки.
„ До впливу російської телевізії на громадян України додався вплив єврейських каналів. Поступово український газетний ринок заповнили російські газети та російсько-мовні газети українських (за місцем діяльності, а не за мовою і культурою) банків, фірм та інших комерційних структур (також здебільшого єврейські)”. „Єврейські ЗМІ взялися щоденно й систематично дискредитувати національні традиції й мораль, навіювати молодшому поколінню любов до красивого життя не через сумлінну працю, а через різні незаконні шахрайства, аморальні шлюби та інші дії, що їх українці впродовж століть вважали абсолютно неприйнятними” (Л.Лук’яненко, „Цивілізаційний вибір України”, „Персонал плюс”, № 24, 2008).
Подобными соображениями делится с читателями и автор газеты „Інформаційний бюлетень” в статье под красноречивым названием „Чому в Ізраїлі не єврейку не приймуть на роботу навіть прибиральницею в кнесет чи в якийсь департамент? А в Україні – майже всі телеканали в руках однієї нацменшини?” (В Єрмоленко, „Інформаційний бюлетень”, № 7, 2008).
„Вже не можна запитати: „Чому усі ЗМІ належать лише неукраїнцям, а тим, у кого паспорти інших держав? Чому ці ЗМІ ведуть антиукраїнську пропаганду”?” (Г.Білий, „Влада – проти „маленьких українців”, „Українська газета плюс”, № 25, 2008).

 

Миф о вине евреев

Согласно этому мифу, евреи – источник «вселенского зла», причина всех бед человечества, как в прошлом, так и в настоящем. Интерпретации этого мифа вменяют в вину евреям всевозможные пороки, которые им якобы свойственны генетически или привнесены «зловредной религией», выработаны «человеконенавистнической идеологией».  
„У всій  земній історії останніх століть є якась катастрофічна закономірність, корені якої чомусь завжди сягають  Мертвого моря. Виглядає так, що вихідці звідти розбрелися по всьому світові, реалізовуючи програму нищення цивілізації. Вони нічого доброго не зробили, не роблять і не можуть зробити, бо їхня суть є антилюдською, як і їхня  політика. Для нашого Роду  вони принесли одні нещастя і тому цього не  можна не знати, не розуміти и не враховувати” (Р.Ротків, І.Федів, „Гірка правда краща за підсолоджену брехню”, „Сота Свободи”, № 14, 2008).
„Ще великий Володимир Мономах / Бачив грізну небезпеку в лихварях, / Гнав хазарських іудеїв як приблуд, / Що дурили і визискували люд. / А вони жили і множились як тля, / І бідніла пограбована земля” (Павло Глазовий, „Кумове одкровення”, „Інформаційний бюлетень” , № 25, 2008).
„Саму жидівську поліцію німці розстрілювали в останню чергу. То так: співпрацюють до пори до часу. А сенс у тих „юденратів” був такий: на півроку довше будуть жити... Щоб ви зрозуміли: їхня філософія – „можеш не рахуватися ні з ким, аби себе врятувати” („Юрій Щухевич: „Ніхто не давав присягу на вірність Німеччині”, „За вільну Україну”, № 3, 2008). 

Евреи, утверждают антисемиты, равнодушны к судьбе страны, в которой живут, но при этом пользуются исключительными правами в сравнении с «автохтонным населением», которое изображается в качестве жертвы «еврейского господства».
„Заяви колишніх рухівських лідерів про те, що в Україні юдеям буде краще жити ніж в Тель-Авіві, а всім іншим нацменшинам – краще ніж на їхніх історичних батьківщинах, – ці заяви зловісно справдилися. Це була, виявляється, не тактика, як дехто наївно вважав, а стратегія горе-політиків. І саме ця стратегія стала причиною того, що життя українців на землі прабатьків все страхітливіше нагадує животіння афроамериканців та індіанських аборигенів періоду работоргівлі на зорі заснування США” (Р.Морозовський, „Суголосний добі”, „Українська газета плюс”, № 29, 2008).

 

Религиозный антисемитизм

В этой разновидности антисемитизма ненависть к евреям обосновывается неправедностью, порочностью их религии - иудаизма. Наиболее сфокусировано она выражается в многовековых мифах и стереотипах, основанных на лживых интерпретациях и переводах религиозных текстов, подтасовках фактов и откровенных измышлениях.
Современные модификации этих классических мифов, хотя и имеют религиозные корни, давно вышли за рамки религии.
Проректор университета «Украина» и председатель Всеукраинской ассоциации политических наук В.Бебик, уверен, например, что известный миф о мировом господстве евреев реальность, обусловленная иудейской религией: „Іудаїзм — локальна етнічна релігія євреїв, що набула водночас світового значення як одна з основ християнства (після того, як поставила останнє під свій догмато-ідеологічний контроль), а згодом стала основою сучасної політичної концепції глобалізму, що, по суті, спрямована на реалізацію ідеї домінування єврейського народу над усіма іншими народами світу” (В.Бебик, „Христос і Нефертіті”, „Голос України” , 15.10.2008; „За вільну Україну плюс”, № 49, 2008).
Пропагандисты религиозного антисемитизма изображают иудаизм как некую идеологическую основу «еврейского миропонимания», которое зиждется на вечной вражде людей и народов, агрессии и жестокости, как плане действий, цель которого поработить все остальные народы. 
„Істинна правда в тому, що у своїх хатках і хатинках ми роз’єднані, і це теж є технологією... Це роз’єднання закладено ще юдаїзмом і має філософію „розділяй та володарюй”. Юдаїзм зі своїми сектами, християнство поділене на католицизм, православ’я, безліч протестантських течій і сект є послідовними кроками левітів, які колись поставили собі за мету оволодіти світом” (І. Федів, „Незалежність”, „Сота Свободи”, № 14 , 2008).

Активное участие в пропаганде религиозного антисемитизма принимают всевозможные секты неоязычников, маргинальные по сути, но имеющие немало сторонников среди национал-патриотической философствующей элиты. Озабоченные своим «арийством», они изо всех сил стремятся доказать, что Христос не был иудеем и его арийское происхождение евреи сознательно скрыли. Иудаизм для них – носитель тоталитарных идеологий человеконенавистничества.
„Отже ні за походженням, ні за виглядом, ні за місцем проживання, ні навіть за вірою Ісус євреєм бути не міг”  (...) Поява Сина Божого саме в землях Пале Стану була викликана тим, що найбільша негативна і гріховна напруженість на Землі відбувалась тоді саме там – на межі зіткнення ворожих світоглядних доктрин, расової нетерпимості і патологічному змішанні різнопланових, часто облудних релігійних вчень” (О.Перебендя, „Різдво Спасителя”, „Сота Свободи”, № 1 , 2008).
Вместе с тем, эти проповедники «религии предков» негативно относятся и к христианству – порождению иудаизма.
„Нічого дивного немає в тому, що нас нищать і над нами знущаються, бо ми є раби за своєю психологічною готовністю. І рабами стали в ті далекі часи, коли поміняли власного багато проявного Бога на чужого Бога з іменем Яхве-Єгова... Саме у цій психологічній готовності та філософії закладені більшість поразок, бо релігія, в якій Творець жорстокий і несправедливий до „необраних”, а його діти раби з первородним гріхом, здатні тільки на рабську покірність та вічне скиглення про помилування та прощення гріхів” (І. Федів, „Незалежність”, „Сота Свободи”, № 14 , 2008).
В обращении волынских козаков к Президенту В.Ющенко и премьеру Ю.Тимошенко говорится о новой «структуре войны», которая сейчас, в условиях глобализации, идет против Украины: это и «скрытый геноцид», цель которого «коренным образом, навсегда подорвать способность народа к сопротивлению», это и «информационная война», и «организационная война», которая «осуществляется путем имплантации в национальное тело врага чужеродных, а то и враждебных для него организационных форм», это и «духовная война. Здесь авторы обращения, в частности, пишут: „Чого варта вдовбана у масову свідомість православних християн думка, що євреї – це „богообраний народ”, Ізраїль – земля обітована, а ми, українці, „раби божі”.
„Ми не безбатченки, - пишут далее волынские козаки, - не байстрюки, не туристи з сорокарічним стажем, що мандрували пустелею, шукаючи своєї землі „обітованої”. Ми нащадки славних аріїв” („Не пийте, хлопці, Вкраїна просить!”, „За вільну Україну плюс”, № 37, 2008).

Особую ненависть у антисемитов вызывает Хабад, который они наделяют мистическими качествами, называют его разработчиком и носителем человеконенавистнических идей.
„ЗВУ плюс”, отличаясь исключительным разнообразием антисемитской тематики, особое внимание при этом уделяет материалам религиозной направленности, в частности неортодоксальным течениям иудаизма.  Перепечатывая из некоего российского источника статью о нынешнем президенте России, в разделе озаглавленном «Медведев галахический еврей», читаем: „Медведев пообещал хабадовцам, что с приходом его к власти, выпускники ешив (где в частности изучаются Талмуд, Книга „Танья”, Книга Зоар) будут выдаваться дипломы государственного значения”. За статьей следуют „Примечания”, в которых смысл Книги „Танья” толкуется следующим образом: „Если еврей нарушает Тору, он делает это по вине гоев, через которых действует ситра ахара, но не сам по себе. Таким образом, получается, что все, что делает еврей, - добро, все, что делает гой, - зло. Ведь поступки еврея всегда диктуются добрыми побуждениями, а поступки гоя – злыми! Именно так раввины ХАБАДа и учат в синагогах” („Хто тепер керуватиме „старшими братами”? Дмітрій Мєдвєдєв: чергова ілюзія чи початок кінця (або Шулхан Арух в дії)”, „За вільну Україну”, № 13, 2008).
Заметим: в своем стремлении «обогатить» читателя очередным антисемитским откровением, «ЗВУ плюс», невзирая на редкостную русофобию, с готовностью делает исключение для своих российских единомышленников-антисемитов.

Хабаду приписывают исключительные финансовые возможности, которые направлены на подрыв независимости Украины, идеологическую пропаганду через скупленные СМИ, подкуп, проникновение в структуры власти пр.
„Поки ми сподівалися на віртуальний „Нюрнберг-2”, ортодоксально-нацистський „Хабад” укоренився на українському грунті і готується сьогодні завдати смертельного удару по українському етносу” (А.Людвинський, „Не український капітал захопив левову частку ЗМІ і через них деморалізує суспільство...”, „Інформаційний бюлетень”, № 30, 2008).
Еще один Герой Украины Юрий Шухевич, делится своими мыслями о Хабад-Любовичах с журналистом: „Знаєте, яка це організація? Всесвітня, дуже консервативні жиди. І реакційні – дуже-дуже-дуже. Як секта... Вони ж відчувають, що прийдеться з Палестини забиратися. То й житло скуповують. А якщо їм подарують закон про реституцію, уявляєте, що почнеться?” („Юрій Щухевич: „Ніхто не давав присягу на вірність Німеччині”, „За вільну Україну”, № 3, 2008). 

 

Отрицание Холокоста

Отрицатели Холокоста утверждают, что никакого уничтожения евреев не было вообще, либо заявляют, что количество жертв очень завышено. Ревизионисты называют Холокост «еврейской выдумкой», которая используется как пропагандистский прием, рассчитанный на сохранение «особого статуса» евреев, или как «средство наживы» для «вытягивания» денег из Германии, США и даже Украины. Все чаще пропагандистские усилия ревизионистов сводятся к тому, чтобы убедить читателя, что число жертв украинского народа несоизмеримо больше, чем цифры «мифического Холокоста». За всем этим вполне отчетливо просматривается стремление праворадикалов пересмотреть итоги Второй мировой войны, реабилитировать нацизм, что в последнее время все заметнее.

„В шинелях і бушлатах усіх армій світу, у концтаборах та крематоріях загинуло мільйони людей, і серед них 1,8 „яхвеобраних”, що становило 10% від всього їхнього населення. Це багато, але який відсоток загинуло українців? А яка територія потерпіла найбільше? (...) Але про це ніхто не кричить на кожному кроці і не вимагає ні від кого контрибуцій і сатисфакцій...” (Р.Ротків, „В своїй хаті – своя правда!”, „Сота Свободи”, № 10, 2008).
Редакция «ЗВУ плюс» монтирует рядом два сообщения, в первом из которых говорится о том, что глава УГКЦ кардинал Гузар «высказал свою солидарность с евреями в день Катастрофы», второе же, в рубрике «А тим часом…», называется «Юдоортодокси спалили книги Нового Заповіту». Причем в первом сообщении к приведенным в послании кардинала словам о «6 миллионах погибших евреев» редакция ЗВУ делает сноску следующего содержания: „Блаженніший використовує застарілу статистику” („За вільну Україну плюс”, № 20, 2008).

„Патріот” і „націоналіст”, що товче головою біля „Стіни плачу”, бо ще не прийнятий закон на захист нещасної нацменшини. Вей-вей. А от мільйони українців, які загинули по світах, це тільки в контексті „лохокосту”, бо інакше як може бути... А те, що саме представники цієї „меншини” і були головними ініціаторами та виконавцями злочинів проти українського народу – вічний мовчок...” (І.Бойко, „Український рай”, „Сота Свободи”, № 1, 2008).

Редакция ЗВУ целенаправленно ищет и публикует на страницах своей газеты материалы, в которых скандально известные в мире люди негативно и даже враждебно высказываются в адрес евреев. Так, например, издание перепечатывает интервью с Бобби Фишером, в котором экс-чемпионом мира по шахматам на вопрос корреспондента «Почему вы одобрили атаки террористов на Америку» отвечает: «США и Израиль устраивают резню в Палестине на протяжении нескольких десятилетий…». А на вопрос «Почему во всех бедах вы вините евреев?» следует ответ: «Потому, что они преступники, которые затеяли все это: ограбление, арест в Японии. Они преступники! Холокоста не было! Евреи – лгуны! Лгуны, не имеющие себе равных! Корр. -  А как же ужасы Второй мировой войны – Освенцим, Треблинка, другие концлагеря? – Ложь! Ложь стопроцентная! Не было ничего подобного! Все это – дерьмо! Не было газовых камер!...» („Бобби Фишер: Много евреев... Слишком много евреев”, „За вільну Україну плюс”, № 17, 2008).

Интервью с Б.Фишером здесь же в статье „Геній, реформатор і... відступник” („За вільну Україну плюс”,  № 17, 2008) комментирует международный гроссмейстер  из Львова Андриян Михальчишин: „Фішер з часом почав набиратися щораз більше мужності і доволі відверто висловлюватися про „велику єврейську брехню”.

Пропагандисты антисемитизма уделяют особое внимание соответствующей обработке подрастающего поколения. Свое негативное отношение к введению темы Холокоста в школьную программу не раз звучала в их публикациях в прошлые годы. В этом году «исследователь» В.Сватенко затронул тему отношения к евреям советской власти в начале войны.

Он возмущен тем, что автор учебника по истории для школьников О.Субтельный («Украина. История»), пишет в нем, что правительство в тот период не позаботилось об эвакуации евреев. Как пишет В.Сватенко, этот учебник „тривалий час після здобуття незалежності України був ледь не єдиним підручником для школярів і студентів, хоча нині цей підручник щораз частіше піддається критиці за тенденційність при висвітленні так званого „єврейського питання”, де пишеться, що уряд перед війною з німцями не подбав про евакуацію цього народу, надаючи перевагу іншим групам населення. (...) Стосовно тенденційності О.Субтельного у висвітлені „єврейського питання” (див. с. 405 згаданого підручника), де він негативно оцінює ставлення українського уряду до єврейства, уникаючи називати прізвища тих, хто очолював міністерства чи комісаріати...” (В.Сватенко, „Без права на прощу і забуття”, „За вільну Україну плюс”, № 44, 2008).

Далее автор отмечает, что у него „як дослідника, немає під рукою точних демографічних даних про кількісний склад єврейського населення в Україні напередодні війни”, тем не менее, он ставит под сомнение число жертв евреев в Бабьем Яру, Дробицком Яру, в Харькове.


Отрицание обвинений в антисемитизме

Публикации на эту тему  утверждают, что антисемитизма в Украине нет и обвиняют евреев в раздувании этой проблемы. Причем обвинения в антисемитизме нередко преподносятся, как стремление евреев отвлечь внимание общества от обсуждения их «преступной деятельности».
Профессор В. Кузьменко по поводу обвинений в антисемитизме пишет: „Така кампанія з точки зору єврейських зверхників-резидентів тотожна будь-яким спробам повідомити чи обговорити правду про неправедні справи представників юдейської меншини в Україні. До переліку неправедного в послужному списку цієї меншини входить злочинна діяльність, наслідком якої став Голодомор та інші суспільно-політичні афери, увага до яких не зменшується. Тому й активізуються юдейські резиденти з метою протидії критичним виступам” (В.Кузьменко, „Чому активізуються юдейські резиденти”, „За вільну Україну плюс”, № 1, 2008).

В публикациях, отрицающих антисемитский характер своих статей и изданий,  в последнее время все заметнее проявляется давление, оказываемое на них.
„Глобалізаторам далеко „до одного місця” наші людські проблеми, бо у них є свої і вони будуть стригти нам нігті, поступово добираючись до шиї, адже їхнє життя – це сьогоденний зиск. При цьому буде активно вестися боротьба з якимись „расизмом” та „ксенофобією”, хоча у всіх своїх проявах стирчатимуть всього лиш „м’ясисті шнобелі” (Р.Ротків, „В своїй хаті – своя правда!”, „Сота Свободи”, № 10, 2008).
 „Знов панує, бенкетує хазарва, / Захищає „чєловєчєскі” права / Тих мазуриків, що звикли кочувать / Та рахунки на грабунки відкривать. / Рознесли їх поїзди і літаки / В різні землі і на всі материки. / Ширять брехні та туманять цілий світ, / Що народ наш – спредвіків антисеміт. / А із себе вічно гнаних удають / Та ще гірші ланцюги на нас кують” (Павло Глазовий, „Кумове одкровення”, „Інформаційний бюлетень” , № 25, 2008).
Антисемитская тема одна из самых любимых у «народного поэта»  Павла Глазового. Вот еще один пример: внук спрашивает у бабушки почему юмористы почти все евреи. На что бабушка отвечает, что евреи могут высмеять и передразнить любого, а вот еврея высмеивать опасно: „А єврея передражниш – буде не до сміху. / Він же тебе спаплюжить перед цілим світом, / Назве тебе „бандерою” і „антисемітом”. / І наляпає на тебе стільки грязі й бруду, / Що не здереш і не змиєш до Страшного суду” (П.Глазовий, „Жарти від Павла Глазового”, „Інформаційний бюлетень”, № 37, 2008).

Отмечен вниманием антисемитов и наш мониторинг: „Нарешті сподобились! Якісь неясні „моніторингові” групи зарахували славну газету „Сота свободи” у ряд „антисемітів”. І це при тому, що їх прихильники дуже толерантно ставляться до представників семітської групи, як от арабів, розмаїтих ефіопів, сирійців, ліванців, євреїв тощо, особливо коли ті живуть на рідних землях та не завдають шкоди людству. Інша справа „сіонізм”, який Генасамблея ООН резолюцією №3379 від 10.11.1975 р. визнала формою расизму і расової дискримінації...” („Сота Свободи”, № 5, 2008, „Лисиці брешуть на черленії щити...”).

Далее следует ссылка на соответствующую статью Конституции Украины, «гарантирующей право на свободу мысли и слова, на свободное выражение своих взглядов и убеждений»… Затем, в поддержку своих «аргументов», приводятся антисемитские высказывания евреев, известных своими юдофобскими взглядами.  

«Персонал плюс» решил «поставить все точки над «i» в вопросе «безосновательных обвинений» МАУП в распространении антисемитизма на страницах своих печатных изданий, для чего ректор МАУП  М.Головатий дал интервью израильской газете «Хаарец». В предисловии к этому интервью, в частности, говорится: „Приводом для зустрічі стала давня дискусія, що розгорілася в українському суспільстві з подачі певних політичних сил у звязку з „ксенофобією та міжнаціональною ворожнечею”, які начебто пропагує найбільший недержавний ВНЗ України – МАУП”.


Сам ректор в своем интервью категорически не хочет признавать очевидные факты антисемитизма, присутствовавшие в многочисленных газетах, брошюрах и книгах, издаваемых МАУП в течение последних четырех лет, своей агрессивностью, последовательностью и численностью напоминавшие массированную целенаправленную кампанию: «…Ярлык антисемитизма, который пришили Академии года 4 тому назад, что, дескать, Академия занимается тем, что пропагандирует антисемитизм, ксенофобию, что такие проблемы выходят из Академии. Хотя у меня очень много фактов, которые я могу продемонстрировать, как опровержение этих утверждений».
По поводу книг антисемитского содержания, которые, кстати, по-прежнему активно издаются и распространяются МАУП, а реклама которых постоянно публикуется в газете «Персонал плюс», ректор МАУП заявляет: «Ну, это тоже в основном легенды» (М.Головатий, „На засадах поваги та толерантності до всіх націй”, „Персонал плюс”, № 6, 2008).

Встречаются попытки «высмеять» вполне естественные и оправданные чувства обостренного внимания евреев к проявлениям ненависти и вражды со стороны злобствующих антисемитов.

Известная своим изощренным антисемитизмом «ЗВУ плюс» приводит выдержку из интервью мэра Львова Андрея Садового газете «Высокий Замок»: „Дивує, що досі знаходяться люди, які намагаються робити зі Львова якесь опудало, виставляти його антисемітським містом. Це абсолютно не так”. Вслед за этим утверждением следует заметка „Від редакції „ЗВУ плюс”под названием  „Бронзову дошку з місця загибелі Бруно Шульца у Дрогобичі зірвав циган”: „Здіймати вселенський рейвах з будь-якого приводу – улюблена, хоча й доволі паскудна риса наших „старших братів-жидовинів”. Мудрі бойки кажуть, що вона у них вироблялася протягом багатьох століть неволі, коли навколишні народи-антисеміти (а таких, як знаємо, на Планеті абсолютна більшість, якщо не всі) з якогось дива незлюбили бідних євреїв і по черзі проганяли їх із своїх країн. (...) Аналітики „ЗВУ плюс” упевнені: коли добре пошкробати, то неодмінно можна було знайти антисемітські мотиви у діях рома-недоброзичливця. Бо антисемітські мотиви – якщо постаратися – можна відшукати фактично у будь-яких діях: вчинках людей, політиці держав, атмосферних явищах, тектонічних зсувах тощо. І нема на те ніякої ради” („За вільну Україну плюс”, № 31, 2008, „Бронзову дошку з місця загибелі Бруно Шульца у Дрогобичі зірвав циган”).

 

Обвинения Израиля

В 2008 году материалов направленных против Израиля, его политики в отношении палестинцев было опубликовано существенно меньше, чем в предыдущие годы. И все же, тема осуждения Израиля в том либо ином контексте присутствовала.
Демонизация Израиля – главная идея антисемитских публикаций о еврейском государстве. Израиль представляется как агрессивное государство, движимое желанием уничтожить арабов, с помощью подкупа, обмана и военной агрессии управлять миром. В антисемитских текстах нередко утверждается, что Израиль и США действую в этом направлении сообща. Они развязывают военные конфликты по всему миру, а затем устанавливают там марионеточные режимы. Поэтому именно США и Израиль являются главной угрозой мировой безопасности.
„Саме американці створили Бен Ладена та Хусейна, Карзая та Шарифа, бо це також „їхні люди” і вони вірно служать демонократії та Ізраїлю” (І.Бойко, „Український рай”, „Сота Свободи”, № 1, 2008).

Корреспонденты антисемитской прессы, как правило, либо вовсе не знают общеизвестных реалий израильской жизни, либо сознательно искажают ее. Политическое устройство страны, утверждают антисемиты, зиждется на расистских доктринах. Израиль представляется как недемократическое, этнократическое государство.
Об этом свидетельствует, например, статья В.Єрмоленко, названия которой достаточно, чтобы понять уровень предложенной автором дискуссии: .„Чому в Ізраїлі не єврейку не приймуть на роботу навіть прибиральницею в кнесет чи в якийсь департамент? А в Україні – майже всі телеканали в руках однієї нацменшини?” („Інформаційний бюлетень”,  № 7, 2008).

Провокационная книга об отце президента Виктора Ющенко дала повод для очередных обвинений в адрес Израиля. Газета „За вільну Україну” публикует анонимную статью „Чому вони наступають” с подзаголовком „Московсько-жидівська атака на батька президента України” („ЗВУ”, № 21, 2008). В этом же номере газеты помещена еще одна статья на эту же тему и с такой же адресацией провокации:  „Вже відомо, що скоріше за все, Вільнер – це колективний псевдонім штатних співробітників ізраїльських і російських спецслужб” – говорится в редакторском вступлении к статье. В самой же статье можно встретить следующие пассажи: „Дуже можливо, що найближчим часом, в різних сегментах Інтернету, виникне кілька гучних дискусій – яка ж, все-таки, форма суспільного устрою в Ізраїлі і Росії? А якщо знайдеться багато експертів, що дуже легко, спираючись на всім відомі факти і діючі закони, доведуть, що в Ізраїлі існує м’яка форма нацизму, а Росія давно стала країною з яскраво вираженими фашистськими ознаками? Що почнеться тоді?!!!” (В.Тригуб, „Слово на захист президента”, „За вільну Україну плюс”, № 21, 2008).  

Газета „За вільну Україну плюс”  первые несколько месяцев года  продолжала вести «Страничку семита», на которой редакция «ЗВУ плюс» в злобном, издевательском, брутальном тоне размещала всевозможные тенденциозно подобранные сообщения и заметки об Израиле и евреях, преследуя цель представить их в уродливом, искаженном виде.  Несколько примеров «юмора» антисемитов. В рубриках под названиями «„Жидокидайлівка”, „Обріжуть усіх?”, „Ай-вай!”, „Шо такое?”  и т.п. публикуются статьи под следующими заголовками: 

„Жид вирішив поміняти вітчизну, при тім заробити, запродавши її”; „Маленьких жиденят пожирають... воші”(здесь же рисунок: вошь на фоне шестиконечной звезды); „Сіонізм замінять загальнолюдськими вартостями?”; „Патріарх Єрусалиму Мішель Сабах: „Земля обітована не є власністю юдеїв”; „Велика радість маленької країни. Прем’єром Ізраїлю може стати колишній агент „Моссаду”, донька терористів”; „Гроші африканських дітей пішли в центр Кабали?”; „Жидоуряд планує масовий перехід в іудаїзм”; „Судовий процес у Парижі: серед підозрюваних у відмиванні мільярдів – 6 рабинів”; „Прикордонники Цахалу ввозили героїн”; „Спогади про голокост визнані... вигадкою”; „Нетурей карта” засуджує сіоністську бійню в Газі”.
Последнюю заметку редакция сопровождает следующим комментарием: „Ультрарелігійний сіоністський рух „Нетурей карта” випустив офіційну заяву, в якій різко засудив „сіоністську терористичну бійню” в секторі Газа. Нагадаємо, що напередодні жидовійсько проводило в Газі так звану „антитерористичну операцію”, під час якої загинуло 19 палестинців”.

Во втором полугодии „Сторінки семіта” исчезла с полос газеты. Вместо нее появилась страница под рубрикой „Цікавий світ”, которая мало чем отличается от прежней. В добавок к ней появился раздел анекдотов под названием „Усміхнімося з тетою Сарою...”, в котором наряду с классикой «еврейского юмора» (т.е. юмора о евреях)  встречаются анекдоты из низкопробного арсенала антисемитов.

 

Обзор антисемитских происшествий

 

Акты насилия по отношению к личности

24 января в центре Днепропетровска было совершено антисемитское нападение на раввина Дов-Бер Байтмана.

Главный раввин Винницы Шауль Горовиц и его трехлетний сын подверглись нападению группы антисемитов, выкрикивавших «Мы убьем всех евреев!» и «Хайль Гитлер!». Нападавшими был избит не только раввин, но и его малолетний сын. Избиение произошло практически напротив областного МВД и СБУ, на хорошо освещенной площади, где всегда много народа. В эту же ночь раввину звонили с угрозами и шантажом (свою визитку с номером мобильного телефона  пострадавший оставил в отделении МВД). В милиции его уговаривали забрать заявление.

Деятельность антисемитской группировки, планировавшей избиение евреев и других лиц неславянской национальности, предотвращена в Кировограде. Это формирование планировало распространять среди населения листовки, унижающие достоинство еврейского народа, а также приобретать оружие и взрывчатку для взрыва у здания хоральной синагоги. Возглавлял формирование 38-летний житель Кировограда, бывший сотрудник правоохранительных органов, который собрал вокруг себя 14 молодых людей в возрасте от 18 до 20 лет.

 

Вандализм по отношению к еврейским культовым и памятным объектам

В ночь с 25 на 26 января Служба безопасности Украины задержала с поличным гражданина Украины, пытавшегося нанести на стенах киевской синагоги на Подоле антисемитские надписи

В Бердичеве вандалы взломали ограду захоронения раввина Леви Ицхака и забросали могилу бутылками и камнями. Помимо этого преступники нарисовали свастики на могилах, прилегающих к этому захоронению.

В Лижанске преступники разрисовали свастиками и оскорбительными надписями могилу раввина Элимелеха, считающегося основателем хасидского движения в этом городе.

Вандалами осквернены еврейские захоронения в Болграде Одесской области.

6 марта в Бердичеве вандалы взломали ограду захоронения раввина Леви Ицхака и забросали могилу бутылками и камнями. Помимо этого преступники нарисовали свастики и написали нацистские лозунги на могилах, прилегающих к этому захоронению. В частности, на могилах был изображен кодовый лозунг неонацистов – «14/88».
Спустя некоторое время милиция задержала одного из подозреваемых. Ему 21 год и он возглавляет неформальное объединение местных скинхедов. Тем не менее, отсидев 3 суток в КПЗ, подозреваемый был отпущен.

На еврейском кладбище в Житомире был сожжен домик над могилой цадика раввина Аарона из Житомира, одного из учеников основателя хасидизма рабби Исроэля Баал Шем-Това. Вандалы оставили на стенах надписи и свастику.

На фасаде железнодорожной станции Клепаров во Львове несколько лет тому назад была установлена мемориальная доска с надписью на трех языках: «В 1941 -1943 гг. через Клепаров в Белзец (Польша) отправлены в последний путь в крематории 500 000 евреев». Группа еврейских туристов из Франции обнаружила следы осквернения мемориальной доски и нарисованную виселицу со звездой Давида.

В Полтаве осквернен памятный знак жертвам Холокоста, установленный на братской могиле жертв фашизма. Вандалы изобразили краской украинскую национальную символику и сделали оскорбительные надписи в адрес евреев.

20 августа, на бордюрах и пешеходных дорожках возле памятника Тарасу Шевченко в одноименном киевском парке появились надписи-слоганы, которые гласят «Мы все умрем», «Евреи рулят!», «РЖД навсегда». Кроме того, вандалы написали у подножия памятника несколько нецензурных слов и нарисовали звезды Давида.

Камень, установленный на месте львовского Яновского концентрационного лагеря, где в годы Второй мировой войны погибло 200 000 человек, в большинстве евреи, был осквернен свастиками и оскорбительными надписями. Немецкие туристы, которые пришли к памятному знаку, возмутились и сфотографировали эти надписи.

Осквернен мемориал евреям-жертвам нацизма в центре Енакиево. Надпись на мемориале – «Жителям Енакиева старикам, детям, мужчинам и женщинам, заживо сброшенным фашистскими оккупантами в шурф шахты «Узловая» в июне 1942 года только за то, что они были евреями» - была сорвана. Вместо нее появился фашистский знак и слова: «Мы вернулись!».
В августе прошлого года памятник уже подвергался разрушению. Органы СБУ и городские власти выдвинули версию, что разрушение произошло по естественным причинам, хотя установлен памятник был в конце 2005 года.

В ночь на 1 декабря на синагогу города Ровно совершено нападение. В синагоге были выбиты окна.

В городе Первомайске неизвестные украли еврейский ритуальный подсвечник - менору, установленную на месте расстрела нацистами десятков тысяч украинских евреев. Как считает главный раввин Первомайска Леви-Ицхак Перельштейн, исчезновение меноры связано с возросшей в последнее время в городе антисемитской активностью. Так, ранее оскорбительными надписями была разрисована ограда местного еврейского кладбища.
В то же время он не исключает, что менору украли охотники за металлом.

Осквернение монументов памяти Холокоста в Феодосии.

Антисемитские открытки  продавались в Севастополе

Антисемитские открытки появились в Черкассах

 

Публичные акции и заявления, разжигающие ненависть к евреям

Союз молодых православных украинцев выступил с антисемитскими и расистскими угрозами. Во время пресс-конференции, на которой новая организация заявила о своем существовании, она высказала угрозы в адрес «теневого заговора еврейского контроля на Украине и иммигрантского засилья». «Украинцы имеют право на любые средства защиты против жидовской оккупации и иммигрантов», - заявила группа.

Лидер национал-радикальной партии «Свобода» и бывший депутат Верховной Рады Украины Олег Тягнибок 1 июля, согласно сообщениям, заявил, что окружение Виктора Ющенко использует в своих выступлениях такие слова, как «жиды» и «москали» - т.е. именно те слова, за которые ранее его исключили из состава президентской парламентской фракции: «Так теперь это можно?» - вопрошает Тягнибок. Но сейчас уже слишком поздно! Жиды, москали и их фавориты — власть, и без жесткой, безжалостной зачистки с этим ничего сделать не удастся».

Ортодоксальная церковь в Каменецк-Подольске является центром антисемитской активности в городе. В Соборе Александра Невского распространяются листовки, обвиняющие еврейский народ во всех несчастьях. На территории, прилегающей к Собору, развешены плакаты, призывающие прихожан бойкотировать еврейские компании и кошерные продукты.

Демонстрацию коммунистов и их сторонников, посвященную очередному юбилею Октябрьской революции, проходившую в Киеве на Майдане незалежности встретили представители ВО «Свобода» с плакатами «Смерть московсько-жидівській комуні!».

22 ноября в Полтаве на месте отведенном под строительство еврейского общинного центра неизвестными были установлены кресты. Как рассказал главный раввин Полтавы Йосеф Сегаль, люди, именующие себя «Патриоты Украины» (официально такой организации не существует), уже в третий раз проводят провокационные акции на территории, выделенной городскими властями под строительство еврейского общинного центра.

В центре Киева распространялись антисемитские листовки некого Михаила Геращенко от имени «Всеукраинского объединения «Гайдамаки». Одна из них была отправлена в редакцию газеты «Киевский вестник» читателем этого издания.

 

Дискриминация и диффамация со стороны органов власти

Лидер Украинского Еврейского комитета, депутат Верховной Рады Украины Александр Фельдман, говоря об отношении к евреям в современном украинском обществе, заявил, что, несмотря на отсутствие государственного антисемитизма, «среди чиновников высокого уровня встречаются люди со скрытыми антисемитскими взглядами».

Директор Института национальной памяти, народный депутат Верховной Рады Украины нескольких созывов и советник Президента Украины Игорь Юхновский не брезгует давать пространное интервью одному из самых антисемитских изданий страны – газете «За вільну Україну плюс» («ЗВУ плюс», № 5, 2008). Более того, говоря о периоде революции 1917 года, он замечает, что в то время «города были в основном оккупированы евреями, поляками, русскими». А это, мягко выражаясь, неправда. На Украине в то время едва наберется два-три городка, где евреи, поляки или русские составляли большинство населения. Даже все вместе. И это не говоря уже о языке вражды директора Института национальной памяти, который называет эти народы «оккупантами».

Еврейская община Херсона обратилась с открытым письмом к лидеру политической партии «Союз левых сил» Василию Волге в связи с разжиганием межнациональной розни лидером Херсонского отделения партии, депутатом горсовета Сергеем Кириченко. В письме сообщается о том, что в городской радиопередаче «Вик» и в газете под таким же названием С.Кириченко и его помощниками «развертывается системная антисемитская истерия». В радиопередачах и газетных статьях «высказывается мнение, что евреи обокрали Украину, хотят сделать всех украинцев рабами и задались целью вообще изжить нацию славян». На сайте С.Кириченко размещен пресловутый «Катехизис еврея в СССР» пр. подобные материалы.

Газету «Вечірній Івано-Франківськ», публикующую антисемитские материалы, возглавляет депутат ивано-франковского облсовета от БЮТ Зиновий Бойчук. Вот его мнение по поводу подобных публикаций: «Такая точка зрения об евреях имеет право на существование. Если честно, то на Западной Украине так думает каждый третий, а каждый пятый говорит вслух. Газета же обязана высказывать то, о чем думает народ».


Новости
Контакт