Богдан Казка

Коли ж маупнеться проповідникам ксенофобії?


Своєрідно уславлена, мабуть, уже в цілому світі Міжрегіональна академія управління персоналом – та сама, яка веде боротьбу не на життя, а на смерть із “юдо-нацистською змовою проти українського народу”, - створила навесні цього року над собою політичний “дах”.

Зветься він “Українська консервативна партія”, й очолює цю партію та сама людина, що і МАУП та низку інших структур – Георгій Щокін. У керівництві партії бачимо знайомі всі імена – заступники Щокіна по МАУП, активісти “боротьби з юдо-нацизмом”, фахові патріоти з пресових видань тощо. І мета та сама. Благородна, на думку партійних лідерів, – “зачистка” країни від всіляких зайд (а найперше самі знаєте, від кого) і ствердження властиво “української України”, де у щасті та добробуті пануватиме титульна нація.

А оскільки УКП зареєстрована належним чином у Мін`юсті, то вона вже націлилася на парламентські вибори. І намітила собі стратегічні завдання як на саму виборчу кампанію, так і на її переддень, тобто на ближчі місяці. Почнімо з останніх, оскільки дуже вже цікавими є “першочергові завдання УКП” – ну чисто тобі з Леніна списані.

Отже, не чекаючи виборів, партія пропонує “всім українцям та іншим громадянам України, які не виокремлюють себе від Української титульної нації”, терміново “створити в селах, містах, районах і областях українські територіальні громади, які висунуть своїх кандидатів у депутати відповідного рівня”, а після цього “негайно перейти до формування “паралельних”, “тіньових” органів самоврядування, що зробить передачу влади більш швидкою і ефективною”. Цікаво, чи читали лідери УКП українські закони? Адже ніякі “українські громади” не мають прав висувати кандидатів у депутати будь-якого рівня, тим більше прав формувати паралельні структури влади. Але з подальшого тексту стає зрозуміло, що на Основний Закон, як і на інші закони, УКП чхати хотіла. Бо ж ідеться про створення “українських козацьких формувань”, які “разом з місцевими правоохоронними та іншими органами” візьмуть на себе “охорону правопорядку і кордонів” і наведуть “порядок на наших вулицях і майданах”. Чи не нагадує вам, шановні читачі, такий варіант побудови “українського козацтва” з його самочинною місією “навести порядок” та взяти під охорону кордони (йдеться про класичне незаконне військове формування, суворо заборонене Конституцією) щось болісно знайоме з історії ХХ століття?

Але це ще не все. Наступне першочергове передвиборче завдання – “об`єднати сільськогосподарські та промислові підприємства, торгівельні і інші посередницькі українські організації на засадах національної кооперації в масштабах районів і областей. Разом з місцевими козацькими формуваннями забезпечити захист та пріоритетний розвиток національного виробника”. Ключові слова тут, мабуть, “об`єднати” і “забезпечити захист та пріоритетний розвиток”. А якщо хтось із бізнесменів не захоче об‘єднуватися? А якщо хтось чинитиме спротив, коли козаки не лише “захищатимуть” (цікаво, як?) національного виробника, а й забезпечуватимуть йому “пріоритетний розвиток” (слід розуміти, інші, “неправильні” під оглядом УКП ділові люди, мають скласти лапки і пожертвувати свої гроші “правильним”)? І знову щось дуже знайоме з 30-х років ХХ століття відчувається, чи не так?

І, нарешті, підходимо до головного. УПК закликає загал “рішуче взяти свою українську долю у власні руки” та обрати до парламенту “представників тільки тих політичних партій, в списках яких буде не менше 80% етнічних українців”. Цікаво, як визначатимуть активісти УКП та суміжних організацій належність до “етнічних українців”? За документами чи за формою вух і групою крові? Зауважмо, 80% українців у складі населення – це дані перепису, тобто кількість людей, які добровільно назвали себе українцями, хто б не були вони згідно з доктриною етнічної “чистоти крові”. А тепер УКП пропонує йти від цієї цифри, щоб зобов‘язати всі політичні сили заповнювати свої лави не “українцями за духом”, а українцями за етнічною належністю, тобто за вельми сумнівним і складно вираховуваним у сучасному світі показником. А в ім`я чого? На це теж є відповідь, і дуже чітка – “ніколи більше не повинна повторитися сьогоднішня ситуація в українському парламенті, де 45% депутатів представляють єврейську меншину, що складає лише 0,2% населення України”. І знов-таки, за яким мірилом ділили депутатів Верховної Ради на “арійців” та “унтерменшів”, себто українців та євреїв? Не кажучи вже про те, що виборці, згідно з усіма приписами демократії, мали повне право обрати до складу парламенту навіть 100% депутатів-євреїв, гагаузів чи кримських татар у разі, якщо вони (себто виборці) вважають, що саме ці персоналії якнайкраще представлятимуть інтереси електорату. Але хіба для УКП норми демократії щось важать? Головне – етнічна належність депутатів, і в цьому знову повторюються ідеї 1930-х років...

У світлі всього сказаного хіба здивує когось термін “зайди” щодо “небажаної” частини населення чи заклик до “різкого зростання чисельності” української нації як засобу розв‘язання ледь не всіх гострих проблем? Чи слова зі звернення делегатів ІІ з‘їзду УКП, що в Україні “владу, як і раніше, узурпують юдео-олігархічні злочинні угруповання”? Чи тези з “теоретичної” статті професора Миколи Сенченка в МАУПівському тижневику “Персонал плюс” про те, що ЗМІ України та світу майже суцільно контролюються... правильно, євреями? Але дивувати повинне інше. Скажімо, читаємо ми у статті Сенченка “Психоаналітики інформаційної агресії” наступне: “”Людина розкриває газету чи журнал, вмикає телевізор чи радіо й читає, дивиться та слухає... єврея. Новини, коментарі – все відбиває світогляд єврея... Вони воюють проти нас, а ми їм за це платимо та ще й аплодуємо. Дійшло до того, що про українську ментальність, про долю України розмірковують винятково євреї... Сучасна західна (сатанинська) цивілізація побудована на цінностях юдаїзму... “ і т.д. Кожна обізнана людина одразу зауважить, що тут ідеться про ледь не дослівний переспів тверджень Гітлера, Геббельса та Розенберга, тільки слово “Україна” слід замінити на “Німеччину”. Звичайно, у нормальної людини подібні тексти викликають лише почуття огиди і бажання запропонувати авторам подібних дописів звернутися до психіатрів за кваліфікованою допомогою, коли б не одне “але”. Ті автори, котрі продукують подібні тексти, - це здебільшого професура вищої школи, яка має відповідні дипломи від ВАК України, яка навчає студентство, яка представляє нашу країну на міжнародних наукових конференціях і з якою залюбки ручкаються наче “нормальні” українські інтелектуали (принаймні, частина їх). А ще трапляється, що подібна публіка посідає відповідальні державні посади. Скажімо, професор Микола Сенченко є директором... Книжкової палати і покликаний сіяти “розумне, добре, вічне”. І сіє. Таке “розумне”, що хоч стій, хоч падай. Ось ще один пасаж з його статті: “У Польщі діями “Солідарності”, що підірвали становище країни у 1980-81 рр., керував мозковий центр, який складався із впливових єврейських інтелектуалів, які спиралися на США. А результат цих дій виявився сумним”. Чому ж тоді Польща пару місяців тому гучно відсвяткувала 25-річчя “Солідарності”? І чим же дії “Солідарності” взяли і “підірвали становище країни”? Чи сусідню країну як захопили “юдео-нацисти” чверть століття тому, так і тримають у полоні своєї “сатанинської цивілізації”?

Бідолашна Книжкова палата! А ми ще після цього скаржимося на стан українського книговидання!..

І ще про головне. Не тільки державні органи ніяк не реагують на прямі заклики до порушення Конституції та на відверто расистські ідеологічні виступи. Не реагують на це і політики, котрі звуть себе націонал-демократами. А тим часом саме УКП прагне виступати від імені цієї політичної течії та закликає її об`єднатися навколо себе. Ось що з цього приводу сказано у зверненні ІІ з‘їзду УКП: “Необхідно передусім змінити антиукраїнську владну еліту на про українську. Єдиний шлях для цього – об‘єднання всіх державницьких сил... у міцну національно-патріотичну силу. Така сила змогла б сформувати єдиний потужний правоконсервативний виборчий блок національно-демократичних сил для перемоги в наступних виборах... Довгоочікуваний прихід до влади справжніх українських патріотів дасть змогу довести до свідомості кожного українця переваги націонал-демократичної ідеології і що за нею майбутнє”. І далі в тому ж стилі. Що ж націонал-демократи? Поки що мовчать – і Юрій Костенко, і Борис Тарасюк, і Анатолій Матвієнко. Не протестують проти привласнення їхньої ідеології Георгієм Щокіним та Ко. А от Герой України Левко Лук‘яненко прислав привітання з‘їздові УКП. Мабуть, відчув в ідеології МАУП та УКП щось близьке та рідне. Тільки як же з членством у блоці Юлії Тимошенко, котра в МАУПівській пресі “викрита” як особа неукраїнського і взагалі – дуже сумнівного, під оглядом “патріотів”, походження? Чи, може, Лук‘яненко збирається йти на вибори у блоці не з Тимошенко, а зі Щокіним?

Але досить. Хіба не ясно, що ще можуть запропонувати у своєму “вишуканому” ідейно-політичному меню сили, сконцентровані навколо МАУП? Підтримку заклику іранського президента знищити Ізраїль – тільки одна зі “страв” цього меню. Так само, як і спроба реанімувати “справу Бейліса” – виявляється, Андрія Ющинського таки принесли у ритуальну жертву... І так далі, і тому подібне. Й уся ця гидка веремія розігрується на початку ХХІ століття, у Києві та по всій Україні – державі, де, як сказав на весь світ президент Віктор Ющенко, немає й не може бути ідей ксенофобії.

А що ж тоді лунає з вуст керівників МАУП та УКП?

Богдан Казка

http://politican.com.ua/web/


Новости
Контакт