ОБЗОР АНТИСЕМИТСКИХ ПУБЛИКАЦИЙ И ПРОЯВЛЕНИЙ В УКРАИНЕ
2004 год

Владимир Миндлин


Мониторинг 2004 года фиксирует значительный рост проявлений антисемитизма даже в сравнении с годом 2003, который, в свою очередь, был отмечен резким скачком антисемитских акций и публикаций. Таким образом, наметившаяся в 2002 году тенденция роста числа антисемитских проявлений, за два последующих года приобрела устойчивый характер. Более того, количество антисемитских публикаций в 2004 году перешагнуло максимум, зафиксированный в начале 90-х.

Динамика антисемитских публикаций

2001 г.- 161

2002 г. - 179

2003 г. - 258

2004 г.- 379

Беспрецедентный рост антисемитизма в 2004 году, конечно же, во многом определен острейшей избирательной кампанией – выборами президента страны (всплеск антисемитских акций и публикаций фиксировался во все предыдущие избирательные кампании). Однако выборы, как свидетельствует более пристальный анализ, это лишь дополнительный, но не определяющий фактор роста антисемитизма последних лет. Решающую роль в этом процессе играет появление в Украине активно действующего неформального центра по пропаганде и распространению антисемитизма и антисионизма, в качестве которого выступает Межрегиональная академия управления персоналом (МАУП).
До 2003 года антисемитская пропаганда в течение нескольких лет была, в основном, уделом маргинальных общественных групп и в силу своей одиозности и примитивности она не могла претендовать на широкое общественное внимание. (Здесь, впрочем, следует отметить, что безоблачное существование все эти годы такой крайне агрессивной антисемитской газеты, как «Ідеаліст», отсутствие хоть сколько-нибудь действенных попыток властей поставить это издание вне закона, вольно или невольно сделало в результате существование подобных изданий нормой общественной жизни, привело к легитимизации антисемитизма).
Начиная с 2002 года, усилиями руководства МАУП, в свет одно за другим выходит ряд изданий Академии, в которых антисемитизм является главенствующей темой: 2002 год – журнал «Персонал», 2003 год – газета «Персонал плюс». В 2004 году явно и неявно под эгидой МАУП выходят газеты “За вільну Україну плюс”, “Українська газета плюс”. Нарастающим числом проджолжают издаваться Академией многочисленные антисемитские брошюры и книги. Вокруг МАУП формируется круг пропагандистов антисемитизма, устанавливаются связи с близкими по мировоззрению авторами региональных изданий Украины, с зарубежными антисемитами, между этими изданиями идет интенсивный обмен материалами антисемитской тематики. В результате, в 2004 году в общем объеме антисемитских публикаций ведущее место заняли уже не малотиражные региональные газеты, что было характерно в предыдущие годы, а центральные издания, выполняющие роль общегосударственных. Так, например, по данным конца 2004 года на первом месте среди подписных изданий была газета «Сільські вісті» (621 тыс. подписчиков), а газета «Персонал плюс» входила в первую десятку лидеров наиболее массовых подписных изданий.
Характерной особенностью новой волны антисемитизма становится и все более активное подключение к антисемитской пропаганде интеллектуальной элиты страны. Как результат, меняется качественный уровень антисемитской пропаганды: она становится более изощренной, подкрепленной авторитетом научных степеней и званий ее авторов. В 2004 году, благодаря именно их усилиям, антисемитизм, все предыдущие годы находившийся на периферии общественной жизни, становится одной из центральных тем общественных дискуссий, заметным фактором политической и общественной жизни страны.

Приведенная ниже таблица дает представление об основных печатных источниках антисемитской пропаганды в 2004 году, а также степени их активности и агрессивности.

Издания Общее число антисемитских публикаций, 2002 г К-во жестко антисемитских публикаций, 2002 г. Общее число антисемитских публикаций 2003 г. К-во жестко антисемитских публикаций, 2003 г. Общее число антисемитских публикаций, 2004 г. К-во жестко антисемитских публикаций, 2004 г.
«Персонал плюс»  - - 66 21 109 42
«Ідеаліст» 123 106 110 96 79 66
«Персонал» 36 14 42 22 76 37
«Сільські вісті» 4 1 11 3 58 7
«Українська газета» - - 2 - 21 7
«Інформаційний бюлетень» - - 8 5 15 5
«Українське слово» - - - - 6 2
Прочие издания* 16 4 8 2 15 2
Всего** 179 125 258 156 379 168

* В число «прочих изданий» включены такие, в которых количество антисемитских публикаций, не превышает трех-четырех. Это «Дзвін Севастополя», «Шлях перемоги», «Молодь України», «Слово Просвіти», «Перехід-ІУ», «Незборима нація» пр.
** Мониторинг ориентирован в основном на периодические издания, распространяемые по централизованной подписке. Поэтому в общих количественных показателях мониторинга не учтены антисемитские материалы, опубликованные в газетах не входящих в Каталог изданий. Впрочем, такие материалы, как свидетельствует анализ, чаще всего представляют собой перепечатки из изданий охваченных мониторингом. Не учтены мониторингом и многочисленные книги и брошюры антисемитской тематики, изданные в Украине и в России, а также разнообразные агитационные материалы предвыборной кампании, эксплуатирующие антисемитскую тему.
Особенностью 2004 года стало появление в информационном пространстве ряда Интернет-сайтов, содержащих значительное число антисемитских материалов (в настоящем обзоре использованы в основном лишь те из них, которые содержатся также и на страницах печатных изданий).

Антисемитские публикации 2004 года не внесли существенных изменений в тематику антисемитизма. Здесь, как и в предыдущие годы, использован весь арсенал классических антисемитских мифов и стереотипов. Нетрудно заметить, что и маргинальные издания, такие, например, как примитивная газетка «Ідеаліст» и респектабельные, вроде журнала «Персонал», претендующего на статус академического, по сути, в своих антисемитских изысканиях пользуются одними и теми же стереотипами и мифами и с разной степенью литературной изысканности пользуются одними и теми же аргументами.
Вполне ожидаемой особенностью года стала привязка большинства расхожих тем антисемитизма к избирательной кампании.
Еще одной отличительной чертой года стало увеличение в общем числе антисемитских публикаций удельного веса материалов направленных против Израиля и сионизма, что свидетельствует о вовлечении доморощенных антисемитов в масштабный процесс, который эксперты называют «новым антисемитизмом».

1. Миф о геополитической власти евреев, их стремлении к мировому господству, тайном заговоре с целью его достижения.

“В ХХ ст. величезні привілеї вони отримали і в Росії, але саме тоді, у 1905-му, а потім у лютому й жовтні 1917 і вчинили військові заколоти з метою повного захоплення влади. І захопили, і панували, а коли відчули, що почали поступово владу втрачати, вчинили переворот у 1991-му “від навпаки”. І знову вони мають привілеї, і знову це панство стало фабрикантами й заводчиками. Отже, жиди неоднаразово насильницьким шляхом, шляхом терору, підкупу й шахрайства захоплювали владу…” (“Ідеаліст”, № 1, січень 2004, В.Суковенко, “Судові Свідчення на Львівщині в захист газети “Ідеаліст” започаткували процес над жидами як злочинцями проти Бога і людства!”).
Чаще всего, в русле мифа о мировом господстве евреев, эксплуатируются сюжеты на тему: «Украина под властью евреев».
“…Захоплення єврейськими расистами світу (і зокрема України) з їх людиноненависницькою ідеологією та богоборчим культом подібне загальній смерті або такому тоталітарному рабству, якого людство ще не знало” (“Персонал плюс”, № 35, 2004, Г.Щекин, “За кого ж голосувати? Спроба відвертої відповіді”).
Захват Украины, утверждает антисемитская пропаганда, уже идет полным ходом: евреи проникают во все структуры власти, захватывают ключевые позиции в бизнесе, скупили все средства массовой информации.
“Якщо єврейське населення в Україні становить менше одного відсотка, а у складі Верховної Ради третього скликання перебувало 136 (за іншими відомостями 158) депутатів єврейської національності (значно більше, ніж в ізраїльському кнесеті), то це, кажучи словами Вадима Рабиновича, «подобається комусь чи ні», а викликає багато запитань. Хто делегував їх? Єврейське населення? Народ України чи український народ? А чи гроші? І чиї вони, ті гроші?” (“Інтернет-сайт «Акценти», ВГО “Антинаклепницька ліга України”, Василь Яременко, “Міф про український антисемітизм”).
«Мы стоим перед возрождением еврейской государственности в Украине…осталось захватить только СБУ, Минобороны, и милицию и мы будем ввергнуты в 1932-1933, 1937-1938 гг.» (“ Українська газета ”, № 37, 2004, В Яременко, «Современные угрозы Украине…»).
Нередко тема «порабощения Украины» перерастает в более глобальную цель – захват «мировым сионизмом» всего славянского мира.
“Схоже, план духовного і культурного знищення слов'янських народів, народів колишнього СРСР, російського та українського, розроблений ще 1945 р. Алленом Даллесом, виконується в наших країнах зусиллями п'ятої колони сіоністів” («Персонал плюс», № 19, 2004, Василь Яременко, “ Україна в лещатах сіонізму”).
Орудием «порабощения Украины», утверждает антисемитская пропаганда, служат также явные и тайные еврейские организации – религиозные, молодежные пр.
“Як громадянин України я ще й ще наполягаю на потребі Закону, який регулював би діяльність окремих єврейських організацій і забороняв би діяльність расистських, сіоністських організацій” («Персонал плюс», № 19, 2004, Василь Яременко, “ Україна в лещатах сіонізму”).
“Українська інтелігенція може зрозуміти й підтримати сіонізм тільки в значенні єврейського патріотизму, але не єврейського расизму, що прагне до світового панування, виношує маніакальні ідеї богообраності, національної виключності. Такі сіоністичні центри треба демонтувати, й перш за все — в Україні” (“Інтернет-сайт «Акценти», ВГО “Антинаклепницька ліга України”, Василь Яременко, “Міф про український антисемітизм”).

2. Вторым по частоте использования является миф о вине евреев перед человечеством.

“Сіонізовані засоби масової інформації повідомляють, що знайдено пістолет Гаврила Принца, який мовби, був сербом, з якого він вбив у 1914 році австрійського принца Фердінанда, що привело до початку Першої світової війни. Але злочинно замовчують, що в дійсності вбивця є жидом (про що свідчать документи судової справи) та виконував злочинну волю сатанинського світового сіонізму (ССС) – організувати всесвітню бійню для знищення та чергового поневолення слов’янських народів світовим злочинцем – СССом” (“Ідеаліст”, № 11, листопад 2004, “З наради Проводу Організації Ідеалістів України (ОІУ)).
“Однією з причин Великої Французської революції вважається помста жидів французському народу за гоніння, яких аони зазнали в ХІІ – ХІУ ст. …” (“Ідеаліст”, № 2, лютий 2004, “Орден нащадків Богдана Хмельницького”).
Интерпретации этого мифа распространяются на все трагические события, прежде всего, украинской истории – от угнетения украинцев поляками и российским самодержавием до нынешних социальных и экономических трудностей.
“Завдяки здійсненню людинозвірських планів сіоністського панування над планетою, людство понесло астрономічні матеріальні втрати і сотні мільйонів людських жертв, а Україна в ньому займає одне з перших місць…” (“Ідеаліст”, № 3, березень 2004, “Пам’ятка українцям”).
«Три революции, гражданская и, как минимум вторая мировая война, по крайней мере два голодомора - есть Холокост, проводимые и поныне евреями против славян» («Информационный бюллетень», № 45, 2004, Юрий Шилов, «Помаранчева революция»).
В общественное сознание внедряется мысль о якобы существовавших в прошлом и существующих сегодня «украинско-еврейских противоречиях», о детерминированном характере этих противоречий.
“Документи і факти зафіксували активну участь євреїв у каральних, партійних органах часів Леніна – Сталіна, в т. ч. під час голодомору 1932-1933 рр.” (“Сільські вісті”, № 39, 6.04.2004, А.Бондарчук, “І ви - не ви, і я – не я, і Україна – не моя?”).
В ряду подобных стереотипов и мифов присутствуют, например, даже «ритуальные убийства».
“… За офіційною версією слідства, вбивство 13-річного Андрія Ющинського було ритуальним жертвоприношенням, здійсненим євреями-хасидами. Єдиного ідентифікованого підозрюваного Менделя Бейліса, близького родича головного хасидського рабина, випрадали не тому, що, як стверджують уже 90 років поспіль сіоністські історики та публіцисти, перемогла справедливість. А тому, що думки присяжних щодо винуватості розділилися порівну. Згідно із законами Російської імперії, така ситуація однозначно трактувалася на користь обвинуваченого. Менделя звільнили як підозрюваного в убивстві. Проте сам факт ритуально вбивства дитини присяжні підтвердили одностайно. За що, до речі, 1919 року були розстріляні в київському ЧК, яким тоді командував такий собі Шварц” (“Персонал плюс”, № 28, 2004, Сторінка Антинаклепницької ліги України: “А за що вас любити?”).
“Чому жиди обирають для ритуального жертовного убивства дітей саме 12-13 років – це ще одна жидівстка таємниця, яка підлягає розкриттю. Скоюються ритуальні убивства й над малюками, і над дорослими, але переважно чомусь 12-13 річні хлопчики…” (“Ідеаліст”, № 2, лютий 2004, В.Суковенко, “Судові Свідчення на Львівщині в захист газети “Ідеаліст” започаткували процес над жидами як злочинцями проти Бога і людства!”).
В русле мифа о вине евреев перед украинским народом лежат и нередко раздающиеся требования компенсации от евреев, Израиля за якобы понесенные по их вине жертвы.
“Німеччина сплатила жидам за нанесені моральні і матеріальні збитки, хоча в період війни жидівської держави не існувало. А чи сплатить Ізраїль Україні моральну і матерільну шкоду, заподіяну жидами апродовж двох тисячоліть?!” (“Ідеаліст”, № 10, жовтень 2004, М.Маньковський, “Відкрита заява Голові Конституційного Суду України”).
“… Якщо Ізраїль вважає себе єдиним правонаступником єврейської власності у Східній Європі, то він має заявити себе й правонаступником усіх злочинів сіоністів в Україні за двадцятиліття єврейської державності 1918-1938 років, а саме: за геноцид українців (за національною ознакою) під час голодоморів 1921-1923 pp., 1932-1933 pp.; за репресії 1937-1938 pp. (якщо брати розрахунки, що за жертви т. зв. Голокосту Ізраїль одержав уже понад 100 млрд дойчмарок, то за винищення сіоністами українців у 1918—1938 pp. Ізраїль має сплатити Україні мінімум 300—400 млрд дойчмарок у перерахунку на евро); Ізраїль має повернути пограбоване в українців через єврейські торгсини золото (кількість відома); відшкодувати зруйновані з наказу сіоністських властей храми, монастирі та ін.; повернути тисячі квартир, заселені чинами НКВД із числа євреїв-сіоністів після розстрілу власників-українців — української інтелігенції, священиків і відправки їхніх сімей в АЛЖІР (Акмолинский лагерь жен изменников родины), різні ГУЛАГИ, зокрема в КАЗлагер, на будівництво Біломорсько-Балтійського каналу (списки таких квартир по Києву, Харкову, Одесі вже є; є ентузіасти, що зберуть відомості в інших містах України).
Після відшкодування завданих сіоністами втрат Україні можна повертати все, на що в євреїв є документи, докази та ін. («Персонал плюс», № 19, 2004, Василь Яременко, “ Україна в лещатах сіонізму”).
Как следствие, из мифа о вине евреев и Израиля вытекают идеи возможной, а порой даже неизбежной расправы с извечным врагом.
“Посягання "Міжнародного антифашистського комітету" на свободу слова і правдиву інформацію в ЗМІ України свідчить, що за єврейською нацменшиною намагаються закріпити статус винятковості. А це спричинить сплеск неприязні з боку покривдженого і вимираючого з вини режиму українства та може принести євреям страшну біду. Бо не можна без кінця ґвалтувати, оббріхувати та обкрадати гостинну і терплячу українську націю! Видно історія декого нічого не навчила. Група зайшлих мільярдерів-сіоністів облюбували собі Україну як місце для "нового Сіону" і винищує руками влади корінну націю. Чим ставить місцевих євреїв у непевне і ризиковане становище” («Персонал плюс», № 19, 2004, громадсько-політична газета "Не здамось!", № 4 (41), 4-10 лютого 2004р., Ярослав Демидась, “Сіоністи с Кучмою нищать українську пресу”).
“…Світове жидівство неминуче спіткає, на цей раз, уже не фальшивий – правдивий планетарний “халакост” (“Ідеаліст”, № 2, лютий 2004, Я.Демидась, “Генеральному прокурору України п. Геннадію Васильєву”).

3. Религиозный антисемитизм.

Стереотипы этой разновидности антисемитизма направлены против иудаизма как религии, основанных на нем взглядах и обычаях. Иудаизм изображается как неправоверная, отвратительная, агрессивная религия. «Исследования» авторов антисемитских публикаций в сфере истории религии, межрелигиозных отношений подают иудаизм в искаженном, вульгарном, сфальсифицированном виде, проявляя порой полное невежество и дикость.
Вот как, например, ректор МАУП Г.Щекин, ссылаясь на Дэвида Дюка (известного расиста и антисемита, осужденного в США за деятельность Ку-клукс-клана) представляет себе евреев: дескать, каждому из них предписано знать, «когда проходишь мимо кладбища, произнеси молитву, если увидишь могилу еврея, и пошли проклятие мертвому, если это могила нееврея… плюнь, если увидишь церковь или распятие…» («Персонал-Плюс», № 13, 5-11.04.2004, Г. Щекин, «Об «антисемитизме» и еврейском фашизме как двух сторонах одной медали»).
«Говорится в Третьей книге Ездры и об апокалиптических восьми царях, «которых времена будут легки и годы скоротечны», и двое из этих царей «сохранятся до конца», но оба погибнут (3 Езд. 12, 20–21). Здесь, скорее всего, речь идет об антихристе и лжепророке, «новом» Соломоне и «новом» Ироде — одних из главных персонажей конца времен. Указывается также, что антихристово государство будет действовать не одно, а с союзниками: «В последние дни Всевышний воздвигнет три царства (по всей видимости, речь идет об Израиле, США и Англии. — Г. Щ.) и покорит им многие другие, — они будут владычествовать над землею и обитателями ее с большим утеснением, нежели все прежде бывшие /…/ ибо они-то довершат беззакония и положат конец ему» (3 Езд. 12, 23–25)» («Персонал». № 9, 2004, Георгий Щёкин, «Конец апокалипсиса»).
Именно иудаистское начало, по мнению пропагандистов религиозного антисемитизма чуть ли не генетически заложенное в еврействе, является главной причиной «испорченной» сущности евреев, а потому и неприятия их другими народами.
“На награбованих в українського народу капіталах, природженому нахабстві, брехні, вихованих з дитинства антилюдських законах Тори, Талмуду, Каббали, які дозволяють, а точніше заохочують дурити, шахраювати, грабувати, вбивати гоїв, до Верховної Ради вдерлися, перетворивши її на кнесет, 326 жидів. Вони й лобіюють інтереси світового сіонізму і закони юдаїзму. Вони й виконують закони свої, а не українські. Вони й захищають, в першу чергу, інтереси жидів і жидівства” (“Ідеаліст”, № 1, січень 2004, В.Суковенко, “Судові Свідчення на Львівщині в захист газети “Ідеаліст” започаткували процес над жидами як злочинцями проти Бога і людства!”).
В иудаизме, утверждают авторы «религиозной темы», кроются истоки теорий расового превосходства - идеологий коммунизма и фашизма.
“Панове антифашисти! Щоб ви не робили вигляд, начебто не розумієте, що мав на увазі Сьомий Любавичівський проводир іудейо-нацистської зграї, хабадський фюрер Менахем Мендел Шнеєрсон пояснює: непідвласність єврейського народу законам природи та суспільства означає буквально таке – ЄВРЕЇ ПОНАД УСЕ! А це і є звичайний фашизм…” (“Сільські вісті”, № 15, 10.02.2004, Е.Ходос, “Викликаю аогонь на себе…”).

4. Отрицание Холокоста.

В публикациях на эту тему формируется представление «мифа о холокосте». Подлинные факты истории либо отрицаются, либо «объективизируются» расистскими доводами об «извращенной сущности» евреев, заслуживших наказание.
“Євреїв вбивали за Хмельницького тому, що вони були п'явками соціальними: корчмарі, орендарі, прикажчики, лихварі — це соціальні становища євреїв в Україні. Євреї в масі своїй ніколи не горнулися в Україні до тих сил, що боролися за національне й соціальне визволення, вони завжди (і сьогодні!), за невеликим винятком, з тими силами, що, «делікатно» кажучи, не бажають добра Україні… (“Інтернет-сайт «Акценти», ВГО “Антинаклепницька ліга України”, Василь Яременко, “Міф про український антисемітизм”).
“Сіонізм вимагає віднаходити засоби визиску місцевої людності: в минулому через споювання в єврейських шинках і надмірні відсотки (лихварство), через пряме здирство (орендарі, прикажчики в панських маєтках, економи, лікарі, правники), а за нашого часу — через торгівлю, фінансово-банківську сферу, відверте шахрайство, злодійство аж до опанування засобами масової інформації, закладами культури, книговиданням і книгорозповсюдженням. Коли терпець уривався, народ відповідав адекватно: знищував своїх кривдників, свого соціального й національного ворога. І не вина українців у звершенні актів помсти. Це наслідок, а про нього треба судити за першопричиною” (“Інтернет-сайт «Акценти», ВГО “Антинаклепницька ліга України”, Василь Яременко, “Міф про український антисемітизм”).
Тема Холокоста, как правило, сопровождается откровенным передергиванием фактов с целью уничтожения смысловой зоны, в которой можно было бы опровергнуть «аргументы» антисемитской пропаганды.
“Під час Другої світової війни в Бабиному яру (Київ) за офіційними даними розстріляно 100 тисяч чоловік. З них – жидів менше однієї третини. Але вишановуються лише жидівскі жертви” (“Ідеаліст”, № 1, січень 2004, В.Суковенко, “Судові Свідчення на Львівщині в захист газети “Ідеаліст” започаткували процес над жидами як злочинцями проти Бога і людства!”).
Вбрасывается идея о том, что подлинные факты о Холокосте скрываются еврейскими исследователями, которые чуть ли не безраздельно владеют всеми материалами по этой теме.
“… Більшість сіоністичних байок про жорстокість українців, про кількість загиблих у погромах і у воєнні роки, які гіперболізовані до клінічних фантасмагорій, — ще досі не мають наукової перевірки” («Персонал плюс», № 19, 2004, Василь Яременко, “ Україна в лещатах сіонізму”).

5. Социальный антисемитизм.

Сюжеты этой разновидности антисемитизма представляют евреев в качестве врага социального, утверждая мысль о социальном неравенстве украинцев и евреев, эксплуатации евреями украинцев, «еврейском ростовщичестве», «стяжательстве».
“У 30-х роках все українське золото, золото громади, що від прадідів передавалося у спадок, опинилося через Торгсини, організовані євреями, в кишенях спритних євреїв, бо спровокований євреями в Україні голод вивертав найглибші кишені, відкривав найпотаємніші схованки. Награбованим скористатися не вдалося: корективи вніс німецький фашизм, і золото українських євреїв, старателів на українських золотих розсипищах, здобичників українського Клондайку, сьогодні в банках Швейцарії. Нащадки євреїв домагаються повернення. А хто поверне те пограбоване золото українцям? Тоді були винищені українські вчені, письменники, діячі науки й культури, громадські діячі. На тлі того, що робить уряд Шарона в Палестині, треба хоч трохи думати й дивитися вперед, не втрачаючи з поля зору історію. Вона для нас повчальна” (“Інтернет-сайт «Акценти», ВГО “Антинаклепницька ліга України”, Василь Яременко, “Міф про український антисемітизм”).
Формируется установка, внедряющая в сознание идею об ответственности евреев за направленность существующей политики, бедственное положение значительной части населения Украины.
“Жиди захопили владу і розграбували Україну шляхом приватизації. Вони стали олігархами і заправляють приватним, громадським, релігійним, економічним, політичним життям поневолених українців та всіх націй, проживаючих в Україні” (“Ідеаліст”, № 11, листопад 2004, “Читаймо пророцтво Єремії!”).
Следуют обвинения в капитализации, которая трактуется как новая форма эксплуатации украинского народа; разоблачается еврейское происхождение многих крупных бизнесменов и банкиров - т.н. «олигархов», после чего следуют обвинения в разворовывании Украины, в вывозе ее богатств в Израиль, США и т.п.
“90% українських банків очолюють «спеціалісти» єврейської національності. Себто український капітал перебуває в єврейських руках” (“Інтернет-сайт «Акценти», ВГО “Антинаклепницька ліга України”, Василь Яременко, “Міф про український антисемітизм”).
“Жидівський імперіалізм грабує всі нації світу… Жиди обікрали Україну під час приватизації, стали олігархами-мільярдерами, творять геноцид над Божим українським народом і тому першими попадуть під Закон Бога про депортацію з України…” (“Ідеаліст”, № 1, січень 2004, “З трибуни-наради Головного Штабу Політичної Армії України (ГШ ПАУ)”).

6. Отрицание обвинений в антисемитизме.

Публикации на эту тему утверждают, что антисемитизма в Украине нет, и обвиняют евреев в раздувании этой проблемы. Более того, доказывается, что существование антисемитизма - «выдумка евреев», а борьбу с антисемитизмом евреи используют в своих корыстных целях.
“А взагалі-то пошук антисемітизму в публікаціях Василя Яременка нагадує мені пошуки лох-несського чудовиська в шотландському озері: всі знають, що його там нема, але комусь дуже хочеться, щоб воно там було. Тому-то пошуки тривають” (“Сільські вісті”, № 122, 19.10.2004, П.Чорнобай, “У пошуках лох-несського чудовиська — українського антисемітизму”).
Одновременно дискредитируется любая активность, нацеленная на обуздание потенциала ненависти.
“Будь-які спроби здійняти тривогу чи висловити бодай стурбованість гіпертрофованою єврейською активністю в Україні постійно зустрічаються окриками: «Ату його! Антисемітизм!» Жупел антисемітизму (чомусь не антисіонізму як ідеології богообраності єврейського народу і світового панування) лякає в Україні політичних і культурних діячів: одних купили вже давно, а чимало стоять у черзі з готовністю продатися” (“Інтернет-сайт «Акценти», ВГО “Антинаклепницька ліга України”, Василь Яременко, “Міф про український антисемітизм”).
“Міф про український антисемітизм поширюють ЗМІ, які повністю перебувають у єврейських руках” (Там же).
“Сьогодні українцям стає дедалі зрозумілішим, що ті, хто підтримує організовану нинішньою просіоністською владою розправу над “Сільськими вістями” хто вимагає від них якихось вибачень за біль скривдженого українства, хто оббріхує МАУП і “Персонал” у невласному їм “антисемітизмі”, є або затятими єврейськими фашистами, яких багато вже років викриває Е.Ходос, або свідомими чи несвідомими прибічниками антиукраїнських просіоністських сил” (“Персонал плюс”, № 13, 2004, Г.Щокін, “Про “антисемітизм” та єврейський фашизм як два боки однієї медалі”).
Наряду с этим утверждается мысль об оправданности антисемитизма ввиду всех тех «злодеяний», которые осуществлялись и осуществляются евреями по отношению к украинскому народу, украинской государственности пр.
“На сторінках газети немає жодного антисемітизму, – стверджував у розмові з репортером “Газети” Михайло Маньковський. – Натомість є антисіонізм, який засудила Генеральна Асамблея ООН… Організація ідеалістів України вирішила домогтися від Верховної Ради ухвалення закону про депортацію євреїв з України, але лише тих, хто працює проти українського народу. Хочемо, щоб парламент визначав, кого з євреїв включити в цю категорію” (“Львівська газета”, Богдан Мазур, “Тест на антисемітизм”).
Внушается мысль, что антисемитизм сознательно провоцируется самими еврейскими лидерами для получения политических или материальных дивидендов, или даже для того, чтобы избежать ассимиляции.
“Євреїв зберігав од асиміляції макіавелівський рів у вигляді іншої віри, інших моральних засад і відокремлення в усьому можливому від місцевих народів. Ненависть місцевого народу до євреїв як спосіб запобігання асиміляції з місцевим населенням – це постійна продумана і послідовна політика єврейських керманичів. Без цієї ненависті євреї давно асимілювалися б. Щоб цього не сталося, вони самі незрідка інспірували негативне ставлення інших народів до євреїв, вдаючись до різних методів, зокрема організації місцевого населення на антиєврейські акції” (“Персонал плюс”, № 26, 2004, Левко Лук’яненко, “До єврейського питання або Чи існує в Україні антисемітизм?”).
Николай Сенченко, доктор технических наук, профессор, директор Книжной палаты Украины: «В среде, где отсутствуют межэтнические конфликты, антисемитизм для евреев был и остается естественной заменой гетто, с помощью которого евреи ограждали себя от мира. Например, захотел еврейский антифашистский комитет закрыть газету «Сільські вісті», и суд, наш «справедливый и гуманнейший», принимает решение запретить издание газеты…». («Персонал», № 8, 2004, Н.Сенченко, «Культурная революция» в Украине или Управление деградацией»).

7. Обвинения Израиля. Палестино-израильский конфликт.

Демонизация еврейского государства – главная идея антисемитских публикаций об Израиле, палестино-израильском конфликте. Израиль, сионизм, евреи изображаются как источник абсолютного зла, первопричина всех бед и зол человечества, они представляют собой опасность и поэтому должны исчезнуть.
“…Нинішній Ізраїль – це гітлерівська Німеччина в мініатюрі… Німці, як і японці, - тепер найшанованіший народ світу. А ось до євреїв ставлення різко змінилося. Поширилося юдофобство. Саме юдофобство, а не “антисемітизм”, як це намагається представити ізраїльська пропаганда і Ви разом з нею. Тепер євреїв не поважають і бояться. А ось до семітів-арабів ставлення співчутливе, як, утім, і до інших семитських народів” (“Персонал плюс”, № 29, 2004, Михась Кукобака, “Хай вам не буде соромно за Європу. Відкритий лист Олені Боннер, вдові академіка Андрія Сахарова”).
На Израиль, сионизм, евреев возлагается вина за непрекращающееся противостояние на Ближнем Востоке, за кровопролитие в ходе палестино-израильского конфликта. Израиль характеризуется как тоталитарное, милитаристское государство. Подтверждением этому служит палестино-израильский конфликт, где действия израильской армии изображаются как оккупация и геноцид, как пример «практического воплощения» идеи мирового господства.
Так, я писав, і не раз, що підтримую сіонізм як єврейський патріотизм і бажання розбудувати свою державу, але в Ізраїлі, а не в Україні. А сіонізм як расизм, що прагне світового панування і для досягнення цього не гребує жодними засобами, мені справді ненависний, думаю, як і кожній порядній людині («Персонал плюс», № 19, 2004, Василь Яременко, “ Україна в лещатах сіонізму”).
“Ізраїль та велике єврейське лобі в США (понад 5 млн чол.) давно викоритовують цю наддержаву в своїх корисливих та дуже небезпечних для людства цілях (сьогодні, наприклад, сіоністи вже не задовольняються побудовою “Великого Ізраїлю” від Нілу до Євфрату, а прагнуть захопити світ від Америки до Китаю” (“Персонал плюс”, № 35, 2004, Г.Щекин, “За кого ж голосувати? Спроба відвертої відповіді”).
В то же время террористы-палестинцы изображаются как жертвы и герои справедливой освободительной борьбы.
В. Шишкин, народный депутат и экс-генеральный прокурор Украины (1991-1993 гг.) пишет: «…Всесторонняя и многогранная просионистская пропаганда, уделяя внимание национализму других наций, почему-то не затрагивает собственный национализм, который имеет сегодня крайние проявления (высокомерность этой нации над другими нациями), что констатировалось документами различных форумов международного сообществ. Практически такой национализм почувствовал на собственной судьбе палестинский народ, что именно и есть первопричина палестинского терроризма как обратная реакция народа, уставшего многолетними обманчивыми обещаниями израильских правительств, который не видит другой возможности, реализовать свое право на государственность, которое признано решением ООН» («Украінське слово», 28 апреля - 11 мая, В. Шишкин, «Национализм и возрождение Украины»).
“На жодному каналі — нічого справді українського. Хоч який канал увімкнеш — борються з антисемітизмом, якого в Україні нема. Головні світові події — Ізраїль: з ким розправилися, кого розстріляли з ракет, скільки палестинських діток розстріляли з танків у їхніх же домівках, на їхній же палестинській землі. І розповідають про це з неприхованою гордістю як про факт героїзму, а не мерзенного тероризму”(«Персонал плюс», № 19, 2004, Василь Яременко, “ Україна в лещатах сіонізму”).
Сионизм отождествляется с нацизмом и фашизмом. Проводятся параллели между Палестиной и Украиной.
“… Розгул в Україні єврейського нацизму, яким є сьогодні сіонізм, усім очевидний” (“Сільські вісті”, № 23, 27.02.2004, К.Заболотний, “Рабинович розперезався”).
“Ви постійно нагадуєте про гітлерівський нацизм… Наразі активно захищаєте єврейський нацизм, позначений смертю, руйнуваннями, стражданнями багатьох людей. Трагедія 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку на совісті уряду Ізраїлю і президента Буша. З допомогою могутнього сіоністського лобі Ізраїль зумів утягти США у війну проти арабів. Нацистська політика генерала Шарона стимулює міжрасову та міжконфесійну напруженість не тільки в Палестині, а й у всьому світі” (“Персонал плюс”, № 29, 2004, Михась Кукобака, “Хай вам не буде соромно за Європу. Відкритий лист Олені Боннер, вдові академіка Андрія Сахарова”).
Дружественные отношения между Украиной и Израилем вменяются в вину власти как причину неприятия Украины международным сообществом, например, непринятие ее в Европейский Союз.
“… Справжня причина неприйняття України до ЄС… Суть якраз у надто тісному співробітництві в Ізраїлем. Та це, власне, і не співробітництво у цивілізованому розумінні цього слова. З волі сіоністського лобі в українській верхівці наша держава, бачте, заприязнилася з Ізраїлем, мов та дурна сільська дівка із заїжджим шлюбним аферистом” (“Персонал плюс”, № 27, 2004, “На владний олімп – усією родиною? “Знайшовся” ще один брат Дмитра Табачника” (За матеріалами Інтернет-сайту Антинаклепницької ліги).
Еврейские организации – это щупальца мирового сионизма. Их деятельность опасна для Украины, они должны быть контролируемы государством, а лучше – выдворены за пределы страны.
“І не палестинці окупували землі держави Ізраїль, а навпаки. І інтифада — це спротив, беззбройна боротьба дітей і підлітків проти окупанта, який з танками і вертольотами йде проти дітей з камінням у руках, яке, по суті, до цілі й не долітає. І в моїх очах Ізраїль — не безневинна жертва. Та й тяжіє над моєю свідомістю сказане Аріелем Шароном рівно двадцять років тому: «Чего вы, толпа, не понимаете, так это того, что грязная работа сионизма еще не закончена, далеко не закончена». (Цитую за журналом «Персонал», 2002, № 5). Це говорить прем'єр-міністр Ізраїлю, стверджуючи, що «брудна робота сіонізму» не завершена, вона триває, і не тільки в Палестині, а й в Україні. І це вимагає державної пильності, коли хочете, державних законів, що контролювали б і регламентували діяльність структурованих міжнародним сіонізмом єврейських організацій в Україні. Інакше відбудеться девальвація цінностей, і ще, чого доброго, ми й Зою Космодем'янську, Олександра Матросова і моряків-севастопольців, що обв'язувалися гранатами і лягали під німецькі танки, будемо називати терористами, льотчиків полку «Нормандія — Неман» — класичним прикладом міжнародного тероризму, а гітлерівців — борцями з тероризмом. А потім з'явиться пропозиція ізраїльських істориків написати спільний підручник історії, який би узгоджував оцінки, події, які треба буде вивчати в школах: «кришталева ніч» і голокост був спричинений Богданом Хмельницьким, а голод в Україні 1932-1933 рр. і репресії 20-30 років — це щедрий дарунок українському народові від міжнародного сіонізму. Така логіка подвійних стандартів” (“Інтернет-сайт «Акценти», ВГО “Антинаклепницька ліга України”, Василь Яременко, “Міф про український антисемітизм”).

8. Ответы на вызовы.

Развернувшаяся в 2003 году кампания по защите газеты «Сiльськi вiстi», на которую Международный антифашистский комитет подал заявление в суд в связи с антисемитскими публикациями В.Яременко, в 2004 году приобрела особый накал.
Этапы рассмотрения этого дела выглядели следующим образом: 28 января 2004 г. Шевченковский районный суд г. Киева принял решение о закрытии газеты «Сільські вісті». Редакция подала жалобу в апелляционный суд г. Киева. Первое заседание суда состоялось 25 мая 2004 г. Во время следующего заседания 15 июля 2004 г. судья Людмила Охримчук заявила самоотвод в связи со статей в «Сільських вістях», обвинявшей ее в получении взятки от Вадима Рабиновича. Только 26 ноября 2004 г. апелляционный суд г. Киева вынес свое решение: отменить решение районного суда как необоснованное и вернул дело на повторное рассмотрение.
Все эти события, начавшиеся в условиях приближающейся избирательной кампании, вскоре, усилиями массированной антисемитской пропаганды, стали частью предвыборной борьбы. В защиту газеты «Сільські вісті» с открытым письмом выступила группа народных депутатов из 28-ми человек. Публикуется «Заявление Общественного комитета Верховной рады в защиту газеты "Сільскі вісті"». Авторы «Заявления» цинично отрицают наличие антисемитских публикаций в газете и запугивают общественность возможными стихийными погромами. Лидер Социалистической партии, депутат А.Мороз публикует «Лист Президенту Україні Л.Д. Кучмі. Зупинити провокацію з розпалювання антисемітизму!». Он призывает отменить решение суда о закрытии газеты, мотивируя это тем, что «последствия могут быть трагическими. «Сегодня более 1,5 миллионов граждан письменно высказались против этой провокации»- утверждает А.Мороз.
“Такі публікації, ухвала суду і галас, зчинений навколо цього провладними силами, не служать міжнаціональному миру. Вони якраз і викликають хвилі антисемітизму. На багатолюдних мітингах, демонстраціях і пікетах щодо закриття «Сільських вістей», які відбуваються в містах і селах України, лунають голоси тривоги у зв’язку з безборонною пропагандою ідей сіонізму, засиллям єврейського капіталу” («Сільські вісті», 2004, “Геть брудні руки від «Сільських вістей»!” Заява депутатів Чорнухинської районної ради Полтавської області в зв’язку з рішенням Шевченківського районного суду м. Києва про припинення випуску газети «Сільські вісті»).
В дискуссию вокруг газеты «Сільські вісті» помимо традиционно антисемитских изданий («Персонал», «Персонал плюс», «Ідеаліст» пр.) постепенно вовлекаются и другие СМИ. Конфликт с «Сільськими вістями» становится поводом для создания обвинений, выстроенных уже в системе политического антисемитизма. Причины негативной общеполитической ситуации в стране представляются как происки «жидовской власти» - «не наших», «неукраинских» политических сил, руководимых «жидовской мафией», «мировым сионизмом», которые действуют против государственности Украины, ее духовных ценностей, народа; политиков евреев или крипто-евреев, оказывающих якобы исключительное влияние на власть, на политическую ситуацию в стране ради личного обогащения.
«… Подивимось у корінь метушні, затіяної навколо «Сільських вістей» шлаєнами, рабиновичами та іже з ними. Як на нас, то на першому плані там зовсім не «єврейське питання», а те, що популярна опозиційна газета аргументовано, змістовно, дохідливо, а головне — послідовно показує своїм численним читачам справжнє єство тих, хто нині володарює в Україні» («Сільські вісті»,2004, “Дивімось у корінь» Іван КВІТКА, ветеран-господарник із 32-річним стажем; Михайло КОМІСАР, голова Черкаської обласної спілки власників земельних і майнових паїв; Анатолій СИСОЙ, журналіст. Черкаська область).
Иными словами, провокация с «Сільськими вістями», развернувшаяся, как, очевидно, и планировалось идеологами антисемитской пропаганды, в долговременную и резонансную антисемитскую акцию, была использована в ходе избирательной кампании как орудие политической борьбы.
«Украинцы должны голосовать за украинцев… Нет! Криминально-клановой, мафиозно-еврейской власти, которая держится на терроризме, дезинформации, тотальном обмане…» (Заявление Г.Щекина от имени МАУП, МКА и „Всеукраїнської громадсько-патріотичної організації „Український вибір”, „Персонал плюс”, №42, 2004).
“… Ніхто з претендентів на найвищу державну посаду не повинен пройти у другий тур, якщо з-за його плеча виглядає хоч один писок єврейського нациста” (“Персонал плюс”, № 35, 2004, Г.Щекин, “За кого ж голосувати? Спроба відвертої відповіді”).
Акции

В течение зимы 2004 г. у памятника Менора, что в Бабьем Яру, четыре раза опрокидывались плиты. Сам памятник заливался краской.

14.01.2004 г. в столовую Национального университета „Львовская политехника”, где получают благотворительные обеды подопечные Бней Брит "Леополис", ворвался некто Барабаш С.В. и учинил драку. Пи этом выкрикивал: "Смерть жидам!", „Жидов надо уничтожать!” и другие антисемитские лозунги.

В ночь с 6 на 7 марта 2004 года в Феодосии на фасадах зданий появились антисемитские надписи с изображением фашистской свастики.
На фасаде здания Феодосийского Благотворительного общинного еврейского центра «Хесед Атиква» появилась фашистская свастика величиной с человеческий рост, а рядом было написано слово: «ПОМНИ».

В Коломые Ивано-Франковской области после праздника Пурим неизвестные несколько раз расклеивали на центральных улицах города листовки с призывами к изгнанию евреев и с обвинением евреев в «ритуальных убийствах»
христиан.

26 июня 2004 г. Украинская национальная ассамблея - УНА–УНСО (к) - под лозунгами “Комуністи, жиди, москалі – вороги України”, “Україна – для українців”, “Геть жидів із влади!” провела шествие по Крещатику.
Впоследствии подобные акции были проведены в регионах. Все они широко освещались в СМИ.

11.07.2004 г. а центре Киева недалеко от центральной синагоги им. Бродского неизвестные хулиганы избили раввина, одного из руководителей Иешивы при центральной синагоге Хаима Пиковского.

17.07.2004 г. на мероприятиях посвященных памяти одного из предводителей УПА Дмитрия Клячкивского с приветственным словом к собравшимся обратился народный депутат Верховной Рады Олег Тягнибок. Он, в частности, сказал: «Они не боялись, как и мы сейчас не должны бояться. Они взяли автоматы на шею и пошли в леса. Они боролись с москалями, с немцами, боролись с жидвой и прочей нечестью, которая хотела забрать у нас украинскую землю. Вы – украинские патриоты, должны стать теми героями. Надо отдать, наконец, украинскую землю украинцам. Вы, эти молодые украинцы и вы, седовласые, – та смесь, которой боится москальско-жидовская мафия».

24.05.2004 г. на Куреневском кладбище в Киеве вандалы учинили зверский погром еврейских могил. Это случилось накануне слушания в Апелляционном суде дела по газете «Сільські вісті». Главный раввин Киева и Киевской области Моше-Реувен Асман сообщил, что «Разрушено более 50 могил, причем, именно еврейских могил, памятники расколоты, старинные камни разбросаны в разные стороны, что свидетельствует о том, что преступление совершала большая группа людей – одиночки просто не смогли бы перетащить такое количество камней…». Сотрудник кладбища сообщила, что подобные погромы здесь происходят довольно часто, и это стало привычным для работников.

25.05.2004 г. под стенами Апелляционного суда в Киеве, где проходило слушание дела относительно газеты «Сільські вісті», собралось около 1000 сторонников газеты, возглавляемых активистами Социалистической партии. Собранные ими пикетчики встречали судей и представителей общественности угрозами и призывами «не идти на поводке мирового сионизма».
Принять участие в пикетировании в защиту свободы слова в Украине
призвал также Национальный Союз журналистов Украины.
Среди прочих интересы редакции газеты отстаивали народные депутаты, вошедшие в нынешнее правительство В.Ющенко и государственную администрацию: Станислав Николаенко, Валентина Семенюк, Василий Червоний пр.

В первых числах мая 2004 г. в Ивано-Франковске неизвестные три дня подряд совершали нападение на здание синагоги, забрасывая его камнями. Главный раввин Ивано-Франковска Моше Колесник утверждает: «В нашей общине постоянно происходят подобные события».
Еще одно нападение на городскую синагогу произошло 30 октября в день голосования на президентских выборах.

На киевском кладбище на могиле Андрея Юшинского, в убийстве которого почти 100 лет назад был обвинен Бейлис («дело Бейлиса»), появилась антисемитская надпись: «Убит жидами».

Депутат Верховной Рады Анатолий Бондаренко с парламентской трибуны во всеуслышание заявил, что если и есть в стране люди в чем-то виновные, так это… раввины. При этом раввинов он нашел не где-нибудь, а в администрации Президента Украины.

27.09.2004 г. на центральной улице Киева – Крещатике – был избит раввин Моше Талер из Бердичева. Раввин шел вместе со своей женой по улице, когда к нему подошел неизвестный и, ругаясь, оскорбил его, унизив национальное достоинство. После чего ударил раввина кулаком по лицу.

Во Львове в сентябре за одну ночь стены развалин синагоги, армянского храма и десятков офисов различных организаций были разрисованы свастиками и
антисемитскими и ксенофобскими надписями. Масштабы этой акции говорят о большом количестве ее исполнителей.

В Симферополе за последние 4 месяца 2004 года в синагоге и Общинном центре 5 раз по ночам разбивали стекла.

Ивано-Франковский городской суд удовлетворил жалобу народного депутата Олега Тягныбока на признание незаконным постановления Ивано-Франковской областной прокуратуры от 30 июля 2004 года о возбуждении против него уголовного дела и признал незаконным постановление Ивано-Франковской областной прокуратуры о возбуждении уголовного дела по факту призыва Тягнибока бороться против «российско-еврейской мафии» в выступлении на горе Яворыне.

В Донецке зафиксирован ряд нападений на членов еврейской общины. В течение праздника Суккот члены еврейской общины, опознаваемые по национальной одежде, подвергались хулиганским действиям и антисемитским оскорблениям, таким как "Всех вас перевешаем, кого не добили в Дахау".
По словам членов общины, за последние полгода, антисемитских актов было в десять раз больше, чем за предыдущие десять лет.

В ночь с 21 на 22 августа 2004 г. неизвестными совершено нападение на еврейский участок кладбища "Донецкое море": осквернены могилы, разворочены надгробья. Нееврейские могилы остались в неприкосновенности.
На кладбищенских воротах изображены фашистская свастика, всевозможные надписи и рисунки.

19.07.2004 г. подверглась нападению синагога ХАБАД в Одессе. Неизвестные ночью забросали ее камнями и разбили стекла. Это, как сообщил главный раввин Одессы Авром Вольф, уже третий подобный инцидент с начала года.

В настоящем анализе публикаций и проявлений антисемитизма в 2004 году использованы материалы мониторинга антисемитизма С.Л. Авербуха.


Новости
Контакт