1 (140) ШВАТ – 5768, ЯНВАРЬ 2008

АКТУАЛЬНІСТЬ І СТАН ВИКЛАДАННЯ ІСТОРІЇ ГОЛОКОСТУ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ
З ВИСТУПУ НА КРУГЛОМУ СТОЛІ «УКРАЇНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО І
ПАМ'ЯТЬ ПРО ГОЛОКОСТ: ОСВІТНІЙ АСПЕКТ»

В Дипломатической Академии при Министерстве иностранных дел Украины 28 января состоялся круглый стол «Украинское общество и память о Холокосте: образовательный аспект». Круглый стол прошел по инициативе представительства ООН, Министерства иностранных дел Украины, Министерства образования и науки Украины и Украинского центра изучения истории Холокоста. Среди собравшихся были представители ООН, государственных структур Украины, ученые и преподаватели, эксперты неправительственных организаций, а также многочисленные представители средств массовой информации.
В ходе круглого стола также обсуждались процессы формирования различных моделей исторической памяти, состояние преподавания истории Холокоста, проблемы восприятия вопросов истории Холокоста в современном обществе.

Якщо ми говоримо про актуальність вивчення та викладання трагічної історії євреїв на теренах України в добу Другої світової війни та нацистської окупації, то повинні усвідомити мотиви цієї актуальності. Я бачу декілька таких мотивів.

Перший і, мабуть, основний: якщо ми приймаємо тезу про українське суспільство як поліетнічне та багатокультурне, що складається з історії та культури українців, росіян, євреїв, поляків, кримських татар і багатьох інших національних спільнот чи меншин, в такому разі історія Голокосту на українських землях бачиться не тільки складовою сторінкою історії єврейського народу, а й цілком природно частиною історії України XX століття, історії Другої світової війни на українських землях.

Таким чином, актуальність вивчення цієї проблематики визначається тезою, що історія Голокосту є частиною власної української історії, а як писав молодий німецький історик Гвідо Кнопп: «…ми відповідальні за пам'ять про власну історію…».

Щодо інших мотивів актуальності педагогічних студій з цієї теми, то можна відзначити, принаймні, ще декілька надто важливих моментів. На превеликий жаль, ми мусимо констатувати факт присутності в українському соціумі та в державі проявів ксенофобії, міжетнічної інтолерантності й антисемітизму. Розумне, виважене й осмислене викладання історії Катастрофи європейського єврейства, зокрема складної долі українського єврейства, можливо, поступово, обережно сприятиме зниженню антисемітських настроїв. Але тільки в тому випадку, якщо це робиться з позицій правдивих, що не переслідують мети «остаточного розв'язання …» всіх питань… Освітянська діяльність Українського центру вивчення історії Голокосту впродовж останніх п'яти років вже має позитивний досвід і приклади саме такого підходу.

До речі, якщо подивитися та проаналізувати останні численні наради, конференції, семінари ОБСЄ чи Ради Європи з проблематики ксенофобії, то можна побачити, що майже скрізь освіта в царині історії Голокосту розглядається як засіб запобігання проявам національної нетерпимості. І як наслідок таких підходів, в останні часи в Україні (а в інших країнах нашого континенту вже років із десять) розгорнулися педагогічні проекти, спрямовані на виховання толерантності на прикладі викладання історії Голокосту. Ці проекти мають різні моделі та форми, але за змістом спрямовані саме на формування міжнаціональної толерантності в суспільстві. Останнім часом історія Голокосту стає певною парадиґмою, певним критерієм і методологічним інструментом для осмислення та викладання історії інших ґеноцидів і трагедій, яких зазнало людство впродовж XX століття.

Щодо стану викладання. Тему з історії Голокосту, трагічної загибелі єврейських громад країн Європи, та, зокрема, України в добу нацизму та Другої світової війни з кінця 1990-х рр. було включено в офіційні програми середніх навчальних закладах, у курси Всесвітньої історії та історії України. 2000 р. Міністерством освіти і науки України було прийнято рішення рекомендувати університетам ввести спецкурс з історії Голокосту в Європі та на теренах України.

Цей факт був очевидно пов'язаний з Міжнародною конференцією у Стокгольмі, що відбулася в січні 2000 р., на якій Україна приєдналася до Декларації про збереження пам'яті про Голокост в сучасному світі шляхом дослідження та викладання цієї теми. З 2006 р. в екзаменаційних білетах з історії для випускних класів середніх загальноосвітніх шкіл з'явилося питання з цієї теми. Проте, всі ці заходи, з одного боку, мали, безумовно, позитивний результат, відкривши можливість вчителям історії викладати цю тематику, але, з іншого боку, Міністерство освіти і науки України не сприяло створенню умов для професійної підготовки викладачів з цієї теми та виділенню в державних Програмах достатньої кількості навчальних годин. Таким чином, сьогодні в Україні склалася ситуація, коли формально немає з боку держави (в особі Міністерства освіти і науки) перешкод для викладання теми історії Голокосту й водночас можливостей (кількість навчальних годин, навчальна література, підготовка вчителів та ін.) також не створено.

Проте, за часів суверенності України завжди існувала й існує абсолютно відкрита можливість вивчати та викладати цю проблематику в межах неформальної освіти, використовуючи будь-які форми навчання як викладачів, так і учнів. З середини 1990-х рр. (точніше з 1997 р.), коли дослідження історії Голокосту в українській історичній науці досягли певного рівня та в країні з'явилися фахівці з цієї проблематики, почався поступовий процес презентації теми, а також розробки методології та методики її викладання для вчителів і викладачів вищих навчальних закладів.

Цей процес був ініційований здебільшого громадськими єврейськими організаціями України, які запрошували до такої діяльності істориків та викладачів, що вже мали досвід і стали фахівцями з цієї теми. Причиною таких дій громади було поступове формування усвідомлення того, що пам'ять та осмислення Голокосту мають бути присутніми не лише в свідомості чи в історичній пам'яті українського єврейства, а й важливо, щоб у цілому в багатоетнічному українському суспільстві сформувалося уявлення про те, що історія Голокосту – це частина нашої загальної історичної пам'яті, частина історії України XX століття. Внаслідок такого концепту з середини 1990-х рр. до початку 2000-х на теренах України (передовсім у Києві, а також в інших містах) було проведено низку навчально-методичних семінарів для вчителів історії середніх навчальних закладів, а також видано перші навчальні посібники. Все це було зроблено завдяки фінансовій підтримці різних громадських та освітянських проектів. Іноді ці семінари підтримувало Міністерство освіти і науки України, звісно не фінансово, але ця підтримка спрощувала проблеми участі вчителів у таких семінарах.

Різноманітні навчально-методичні семінари та взагалі освітянські проекти з історії Голокосту в цей період реалізовувалися в країні переважно загальноукраїнськими єврейськими громадськими організаціями. Тут варто відзначити найбільш впливові проекти, присвячені викладанню теми Голокосту наприкінці 1990-х – початку 2000-х років. Передовсім це проекти Асоціації єврейських організацій та общин (Ваад України) та Центру єврейської освіти України. Принаймні маємо в цей період два значних проекти Вааду щодо вивчення цієї проблематики: серія навчально-методичних семінарів для вчителів історії з усіх реґіонів України, таких семінарів було проведено в 17 областях України.

Також саме Ваад України та Центр єврейської освіти започаткували щорічний всеукраїнський шкільний конкурс творчих та дослідних робіт «Історія та уроки Голокосту» (з 2003 року цей конкурс щорічно проводить Український центр вивчення історії Голокосту). З 2002 року після створення міжнародної громадсько-політичної організації Євроазіатський єврейський конгрес, який було створено також за участі Вааду України, – український досвід викладання теми Голокосту для вчителів історії та суспільних дисциплін було перенесено в країни Кавказу та Центральної Азії. Саме ЄАЄК був ініціатором та організатором міжнародного громадського освітянського проекту «Уроки Голокосту – уроки толерантності», метою якого стало виховання міжетнічної толерантності на прикладі історії Голокосту. В рамках цього проекту було проведено близько десяти вчительських семінарів в Грузії, Вірменії, Казахстані, Азербайджані, Узбекистані, Білорусі, Молдові та Киргизстані. Всі ці семінари проводилися ЄАЄКом у співпраці з Українським центром вивчення історії Голокосту та за підтримки місцевих міністерств освіти.

На початку 2000-х рр. зі створенням в Україні громадських науково-освітянських центрів із вивчення історії Голокосту на теренах України (Фонд «Ткума», м. Дніпропетровськ, 2000 р.; Український центр вивчення історії Голокосту, 2002 р.) ситуація якісно змінилася. В Україні поступово почала вибудовуватися система неформальної освіти в царині історії Голокосту (постійні семінари для вчителів шкіл, щорічний загальноукраїнський шкільний конкурс, семінари для викладачів університетів, семінари та наукові школи для студентів, конференції тощо), яка зрештою вплинула на формальну освіту: почалося викладання цієї теми в межах вивчення історії Другої світової війни викладачами, що були випускниками цих семінарів. Щодо студентів, то одним з найважливіших наслідків неформальної освіти став той факт, що після участі в конференціях, семінарах, наукових і польових школах частина з них, ставши аспірантами, обрала дослідження цієї проблеми як наукову тему.

З 2002 по 2007 рік в Україні завдяки допомозі організацій з-за кордону розпочалися ґрунтовні міжнародні освітянські проекти. Найвпливовішими з них – проект «Навчання толерантності на прикладі історії Голокосту». Головна організація – Музей «Дім Анни Франк», з українського боку – Український центр вивчення історії Голокосту, Всеукраїнська Асоціація викладачів історії та суспільних дисциплін «Нова Доба» за сприяння Міністерства добробуту, культури та спорту Королівства Нідерландів. Проект, подовжений до 2009 року, здійснюється без допомоги МОН України. Проектом передбачено проведення семінарів, виставок, конкурсів, видання книжок (13 найменувань за п'ять років) для вчителів і учнів всіх реґіонів України. Інший проект – «Назви своє ім'я» (2007–2008) – також загальноукраїнський освітянський проект, що включає навчально-методичні семінари для вчителів історії та гуманітарних предметів по всіх реґіонах.

Семінари побудовано на оригінальній методиці: використанні відеоджерел при вивченні теми Голокосту, проблем тоталітаризму та міжетнічної інтолерантності в XX століття. Учасники проекту отримують відеофільм зі свідченнями очевидців, навчальний посібник до фільму та методики роботи з такими матеріалами. Головна організація – Інститут візуальної історії Університету Південної Каліфорнії, з українського боку – Всеукраїнська Асоціація викладачів історії та суспільних дисциплін «Нова Доба», Український центр вивчення історії Голокосту, фінансування проекту Інститут візуальної історії та Фонд Віктора Пінчука. Новий проект, що розпочинається у лютому 2008 р., – «Навчальні матеріали з проблем антисемітизму, ксенофобії та дискримінації на прикладі історії Голокосту». Головна організація – Музей «Дім Анни Франк», з українського боку – Український центр вивчення історії Голокосту, фінансування – ОБСЄ. З 2006 р. з України для підвищення кваліфікації на двотижневі семінари до Інституту Яд-Вашем (Єрусалим) відправляються групи викладачів з України (дві з них підготував Український центр вивчення історії Голокосту, одну – Фонд «Ткума»). Проте в українських освітян, що зголосилися на вивчення цієї теми, існують великі ускладнення щодо різних форм підвищення кваліфікації, оскільки України допоки не є учасником ITF.

Щоб усі ці зусилля не були марними, громадські, наукові, освітянські організації, вчителі та викладачі університетів потребують допомоги державних структур. МОН України може суттєво поліпшити ситуацію з викладанням цієї теми, якщо її буде офіційно включено до навчальних планів реґіональних, обласних Інститутів післядипломної освіти як обов'язкову, а до навчальних планів вищих навчальних закладів – спецкурс з історії Голокосту. МЗС України може вжити реальних заходів щодо вступу України в ITF.
Є надія, що всі ці зусилля не будуть марними. Нещодавно в славному місті Тернополі я побачив перед входом до звичайної школи камінь з промо-вистим написом: «Любіть людей, Ви один з них»! Відтак маємо надію.

Анатолій ПОДОЛЬСЬКИЙ,
директор Українського Центру
вивчення історії Голокосту

© «Хадашот» - 2008