Антисемитские акции и публикации в периодических изданиях Украины 2006 года

Данный материал представляет собой результаты мониторинга антисемитских акций и публикаций за 2006 год. Исследование проведено в рамках постоянно действующего мониторинга и базируются на публикациях изданий официально зарегистрированных Государственным Комитетом информационной политики, телевидения и радиовещания Украины. Выбор материала исследования обусловлен не столько ограниченными возможностями анализа всех центральных и региональных газет, радио- и телепередач, Интернет-сайтов, сколько знанием того факта, что наиболее значительный и негативно-действенный массив антисемитских материалов сосредоточен сегодня в изданиях Межрегиональной академии управления персоналом, распространяемых по всей территории Украины. Именно эти наиболее массовые общегосударственные издания в силу широты охвата читательской аудитории, достаточно высокой квалификации пропагандистов антисемитизма и «освященности» этих изданий государством в виде лицензии на печать и распространение, наиболее пагубно влияют на общественные настроения, на формирование негативных взглядов и представлений людей о евреях, Израиле, сионизме.

Мониторингом не охвачено также обширное число книг и брошюр антисемитского толка в изобилии представленных на прилавках многих книжных раскладок и магазинов. Более того, не включены в число антисемитских материалов статьи, в которых враждебное отношение к Израилю или евреям тщательно завуалировано и проявляется лишь в однобоком, неточном или искаженном изложении событий и фактов, поданным в виде беспристрастного объективного описания. Такое сознательное отсечение печатных материалов, принадлежность к антисемитизму которых зависит от эмоционального восприятия публикации, делается с тем, чтобы не искажать статистики в целом. Подобный подход был характерен для мониторинга на протяжении всех лет его проведения и, следовательно, процессы анализа и интерпретации данных настоящего отчета вполне сравнимы в этом смысле с отчетами за предыдущие годы.

Отслеживая лишь издания поступающие читателю по официальным каналам и, тем самым, не претендуя на полноту исследования, мониторинг, тем не менее, представляет собой вполне адекватный общей картине эскиз уровня антисемитизма в стране, позволяющий делать достаточно корректный сравнительный анализ во времени.

Помимо этого, в настоящем материале приведены результаты мониторинга антисемитских акций: факты насилия, вандализм, публичные акции, разжигающие ненависть к евреям.

В 2006-м году степень активности антисемитской пропаганды практически осталась на уровне предыдущего 2005 года, характерного резким всплеском проявлений антисемитизма, достигшего максимального уровня за все годы независимости Украины. Динамику роста антисемитизма за последние годы наиболее наглядно демонстрирует сравнение с годом 1997-м, когда был зафиксирован «исторический минимум» антисемитских публикаций.

Динамика антисемитских публикаций за 10 лет

1997

1998

1999

2000

2001

2002

2003

2004

2005

2006

143

265

250

161

161

149

258

379

661

676

Как видно из приведенных данных, количество антисемитских публикаций за последние 10 лет выросло более чем в 4,5 раза.

Наиболее убедительное объяснение того, что второй год подряд удерживается небывало высокий для Украины уровень проявлений антисемитизма, состоит в том, что 2006 год был годом парламентских выборов. Мониторинги прошлых лет безоговорочно подтверждают общеизвестную тенденцию роста антисемитизма в годы избирательных кампаний. Однако и предвыборная борьба, и сами выборы 2006 года, несмотря на сопровождавший их накал страстей, прошли без массированного выброса антисемитской риторики и провокаций – обязательного явления всех предыдущих избирательных кампаний. Подобного мнения придерживается большинство экспертов. Подтверждением этому служат и данные мониторинга, фиксирующие разницу в количестве антисемитских публикаций между первым кварталом 2006 года, в конце которого состоялись выборы, и остальными кварталами года.

Поквартальные показатели антисемитских публикаций 2006 г.

I кв.

II кв.

III кв.

IV кв.

189

164

161

162

Еще одним распространенным мнением относительно роста антисемитизма в стране является вполне резонное утверждение о внешнем влиянии на этот процесс, прежде всего со стороны России, где антисемитизм является существенной составляющей стремительно растущей ксенофобии вообще. Но и это утверждение, на наш взгляд, верно лишь отчасти. Достаточно взглянуть на географический «ареал» антисемитизма в Украине. Ведь влиянию российских радикальных СМИ, российского экстремального андеграунда, грешащего антисемитизмом, более всего подвержена молодежная субкультура восточных регионов Украины. Но антисемитизм во всех его проявлениях фиксируется здесь реже, чем в западных регионах страны, которые трудно заподозрить в приверженности восточному соседу Украины, а, следовательно, и зависимости от его влияния.

Более пристальный анализ причин роста антисемитизма в стране дает основание утверждать, что и выборы, и внешнее влияние это лишь дополнительные, но не определяющие факторы роста антисемитизма последних лет. Решающую роль в этом процессе играет все более и более активная пропагандистская деятельность пресловутой Межрегиональной академии управления персоналом (МАУП).

Прекращение в конце 2005 года официальной деятельности газеты «Ідеаліст» (вследствие решения суда), а также полное отсутствие либо заметное сокращение в 2006 году антисемитских публикаций в таких газетах как «Сільські вісті», « Кримська світлиця », « Нескорена нація », « Не здамось! » пр., вывело в единоличные лидеры антисемитской пропаганды издания частично или полностью контролируемые МАУП, являющиеся либо собственностью этого заведения, либо спонсируются им. Это, прежде всего, журнал «Персонал», газеты «Персонал Плюс», «Українська газета плюс», «За вільну Україну плюс», «Інформаційний бюлетень». Именно в этих изданиях сосредоточено абсолютное большинство антисемитских материалов. Все газеты МАУП – это 16-ти полосные еженедельные издания, на каждой странице которого, не зависимо от разделов и рубрик, можно встретить публикацию антисемитского толка. А те критические материалы, которые хотя и не являются открыто антисемитскими, в большинстве случаев переполнены юдофобскими настроениями. Большой массив публикаций в этих изданиях переполнен агрессивными ксенофобскими настроениями, особенно в отношении русских и россиян вообще, мигрантов из стран ближнего и дальнего зарубежья. В них нет открытого антисемитизма, но в каждой сквозит явно благосклонное отношение к пронацистским и радикально националистическим идеям.

В представленной ниже таблице приведены основные печатные источники антисемитской пропаганды 2006 года, а также количество антисемитских публикаций в каждом из них.

 

Издания*

 

К-во изданий за год

К-во антисемитских публикаций за год

«Персонал плюс»

52

335

«Персонал»

12

47

«За вільну Україну плюс»

52

184

«Українська газета плюс»

47

82

«Інформаційний бюлетень»

46

20

Прочие

 

8

Всего 676

Помимо периодической печати, МАУП издает и значительное количество книг и брошюр антисемитского содержания, для распространения которых создана целая сеть книжных магазинов, разместившихся в самых оживленных местах столицы Украины. Антисемитскую литературу МАУП можно приобрести и во многих областных центрах страны, на многочисленных стихийных рынках печатной продукции. До недавнего времени антисемитская литература продавалась даже в стенах Верховной Рады. Вот лишь одно из многочисленных обращений МАУП к читателям, рекламирующих антисемитскую продукцию Академии: «Один из самых больших книгоиздателей Украины – Межрегиональная Академия управления персоналом. Среди недавно изданного МАУП – около трех сотен наименований учебников и пособий, культурологической, общественно-политической литературы, в частности новинки из серии «Библиотека украиноведения», а также уникальное репринтное издание о ритуальном убийстве киевского школьника Андрея Ющинского и судебный «процесс Бейлиса» начала ХХ столетия».

В Интернете МАУП также имеет ряд постоянно доступных пользователям сайтов.

Таким образом, сегодня в Украине вместо нескольких разрозненных и, как правило, малотиражных маргинальных газет, публикующих статьи антисемитского содержания, окончательно сформировался мощный пропагандистский центр, последовательно и целенаправленно ведущий пропаганду антисемитизма в стране. Вокруг МАУП формируется круг пропагандистов антисемитизма, который, судя по все новым и новым именам авторов антисемитских статей, расширяется с каждым годом, устанавливаются связи с близкими по мировоззрению авторами региональных изданий Украины, с зарубежными антисемитами, между этими изданиями идет интенсивный обмен материалами антисемитской тематики.

Периодические издания МАУП выходят значительными тиражами. По недавним данным газета «Персонал Плюс», например, находилась в первой десятке изданий по количеству печатных экземпляров. Известно, что тираж этой газеты превышает количество ее подписчиков, и часть тиража раздается бесплатно студентам Академии.

В период избирательной кампании издания МАУП выходили огромными тиражами и разносились активистами по почтовым ящикам жителей ряда районов Киева. Глава МАУП и идеолог антисемитизма Г.Щекин в своем отчете перед избирателями сообщает: «Нам удалось за короткое время выпустить в течение избирательной кампании 15 миллионов экземпляров наших газет и брошюр, в которых откровенно, честно и принципиально рассказывалось об еврейско-олигархическом засилье и его опасности для существования Украинской нации» (Г.Щокін, „Ми можемо чесно дивитися у вічі співвітчизників!”, „ЗВУ плюс”, № 16, 2006).

Из года в год МАУП наращивает объемы своих изданий, создает или подключает к пропаганде антисемитизма все новые и новые издания. По утверждению того же Г.Щекина МАУП сегодня, кроме перечисленных выше газет и журнала, издает и распространяет журнал «Книжковий клуб», газеты «Укра ї нс ь кий л і дер», « За українську Україну » . В 2007 году они включены в Каталог печатных изданий и также будут распространяться по всей территории страны государственной почтовой службой Украины.

О степени агрессивности антисемитов МАУП можно судить уже по названиям публикаций. Вот заголовки лишь некоторых из статей, репортажей, заметок, взятых из газеты "Персонал плюс": „Проти доктрини єврейського расизму ”, „Ритуальне вбивство на замовлення дітей Сіону”, „Бабин Яр: трагедія як товар для ґешефту”, „Шабаш сіоністів”, „Перемога демократів — перемога секс-меншин та євреїв”, „Хабад – організатор війни проти України”, „Хабад-Любавич – вбивці наркотиками”, „Бнай Брит” – орден юдо-масонів”, „Богообрані” проти українців”, „Юдеї, тримайтеся подалі від влади і грошей!”, „Сіонізм – ідеологія дегенерації” и пр. и пр.

Газета «За вільну Україну плюс» помимо статей откровенно антисемитского содержания под рубрикой «Страничка семита» публикует со ссылкой на зарубежные информационные агентства (не конкретизируя какие именно) заметки о внутренней и международной жизни Израиля, евреях диаспоры, но публикует их в собственном изложении – вульгарно-издевательски, используя, например, где только возможно оскорбительные заголовки и такие словосочетания, как „жидоісторія”, „жидоосвіта”, „жидопреса”, „жидовлада”, жидокраїна”, „жидопрем'єр”, „жидопрокуратура”, жидопарубки” и т.п.

Иногда подобные «сообщения» сопровождаются комментарием «от редакции».

Вот, например, какими размышлениями „от редакции ЗВУ плюс” сопровождается сообщение «о требовании посла Израиля в Канаде к правительству страны не предоставлять статус беженцев эмигрантам из Израиля»: „Колишні совєтські жиди, повправлявшись у хитрозадості на есесерівських гоях, вирішили звично намахати і свою історичну батьківщину, де триває сіоністський експеримент з перетворення „богообраних” на господарів світу. Вони просто не сподівалися, що жидопосол в Канаді „бдить” денно і нощно, щоб забезпечити ізраїльську армію гарматним м'ясом. А-я-яй, „какоє горє!”.

МАУП ведет активную международную деятельность всецело направленную на создание и поддержание имиджа одного из мировых центров борьбы с сионизмом. Ежегодно в сиенах Академии проводятся международные «научные» конференции, симпозиумы, форумы антисемитской, антисионистской направленности, на которые съезжаются отъявленные ксенофобы и антисемиты из разных стран. Так, например, 24 ноября здесь состоялся «Международный форум по Голодомору в Украине «Карательные органы еврейско-большевицкого режима». 3 июня прошла конференция «Диалог цивилизаций: сионизм – самая большая угроза современной цивилизации». Вот характерный фрагмент стенограммы «конференции»: «Сионисты всегда жаловались на то, что их угнетали. Но лично я так и не услышал ответ, за что их убивал Гитлер (аплодисменты). Все евреи должны переехать в свою жидовскую страну Израиль!» (бурные аплодисменты).

Никакой реакции властей Украины на раздавшиеся в стенах МАУП призывы к депортации, открытые проявления антисемитизма и расизма, не замечено. Напротив, отдельные представители власти почтили сборище своим присутствием.

Делегации МАУП участвуют во всех подобных сборищах, проходящих за рубежом. Дважды в этом году делегация МАУП выезжала на конференции в Тегеран. В апреле они в кругу единомышленников обсуждали там проблемы Палестины на Международной конференции «AL-QUDS и защита прав палестинского народа», а в декабре прошла международная конференция с невинным названием "Исследование Холокоста, международный взгляд". Собравшиеся там «исследователи» подвергли сомнению и количество уничтоженных нацистами евреев и факт существования газовых камер, называя его позднейшей фальсификацией.

Отчеты об этих конференциях, как правило, публикуются в печатных изданиях МАУП, создавая, таким образом, внутри страны образ солидного, почитаемого в мире учебного заведения, и освящая, тем самым, в глазах читателей мировоззренческие идеи антисемитизма, легитимизируя их.

Общеизвестны тесные контакты МАУП с рядом ближневосточных дипломатических представительств в Украине, в частности, таких как Иран, Палестина, Сирия. Руководство МАУП расширяет и поддерживает их личными встречами с высокими должностными лицами этих стран, лидерами ведущих партий. Один из подобных визитов в Сирию по приглашению БААС следующим образом освещается в газете «Персонал плюс»: «Руководство МАУП решило формировать украинский внешнеполитический вектор на Ближнем Востоке в активном и наступательном духе, и такое решение является абсолютно злободневным на фоне оглушительного произраильского молчания отечественного МИДа» (Т.Гук, „Зустрічі у Сирії”, „Персонал плюс”, № 50, 2006). Далее автор обосновывает необходимость сотрудничества не только экономическими соображениями, но и «потребностями национальной безопасности». Завершается все вручением наград единомышленникам по борьбе с Израилем и сионизмом: «Украинская делегация вручила орден «За развитие науки и образования» бывшему министру обороны Сирии, выдающемуся публицисту, автору известной книги «Маца Сиона» генералу Мустафе Тлассу».

С созданием политического прикрытия МАУП - Украинской консервативной партии – произошло сращивание ксенофобии, антисемитизма с идеологическим национализмом. Антисемитизм в интерпретации УКП начинает выполнять инструментальную роль консервативной политической риторики. Проповедуя крайне националистические взгляды на политическое и экономическое устройство страны, УКП предлагает усилить государство за счет игнорирования международных юридических и экономических норм: антисемиты видят в этом возможность противостоять в том числе и Израилю, который, наряду с США, воспринимается как проводник «глобализма».

Если раньше, до появления УКП на политической сцене, антисемитизм, как правило, был второстепенным пунктом идеологии ряда маргинальных крайне - националистических групп и партий, то теперь, избегая прямого объявления антисемитизма одной из своих главных идеологических установок в программных документах, что исключило бы возможность регистрации организации, УКП открыто и громогласно заявляет о себе как о принципиальном и непримиримом борце с сионизмом, еврейским государством, еврейскими организациями и евреями вообще. В своем отчетном докладе лидер УКП Г.Щекин, например, констатирует: « УКП и МАУП постоянно предупреждали об угрозах сионизма, говорили о преступлениях организованного еврейства, расистской идеологии Хабада, аморальной и агрессивной власти Израиля и США».

Теперь этот вид идеологического, наиболее последовательного и артикулированного антисемитизма с помощью собственных или близких по духу изданий воспроизводится уже не только в виде авторских статей, сплошь выстроенных на мифологических образах вездесущего врага-еврея, но и в виде многочисленных заявлений, обращений, открытых писем уже от имени УКП к высшему руководству страны – президенту, председателю Верховной Рады, премьер-министру, Генеральному прокурору пр., а также в международные организации. Вот лишь некоторые из них, о содержании которых можно судить уже по названиям: «Прекратить преступные действия организованного еврейства», «Обращение о прекращении дальнейшего распространения в Украине еврейской ксенофобии, еврейского расизма и человеконенавистничества», «Против еврейского расизма», «Остановить ксенофобию и расизм» и т.д. и т. п.

Вхождение в круг легитимных политических игроков украинской политики позволило УКП позиционировать себя как политическую оппозицию и любые упреки в антисемитизме со стороны власти переводить в плоскость политического преследования. В одной из последних в 2006 году статей Г.Щекин по поводу несмелых попыток власти приструнить зарвавшихся антисемитов восклицает: «Так что же мы имеем на практике? Все ту же политическую расправу с оппонентами за их убеждения и взгляды».

Основным источником антисемитской риторики во время избирательной кампании 2006 года выступили две политические силы, для которых антисемитизм является важной составляющей пропаганды – Украинская консервативная партия (УКП) и Всеукраинское объединение «Свобода». Ряд других политических сил, в прошлом активно эксплуатировавших ксенофобию и антисемитизм, в ходе нынешней избирательной кампании почти полностью исключили пропаганду подобных доктрин из своей предвыборной агитации. Исключение составили газета « Сільські вісті » - неофициальный орган Социалистической партии Украины, ряд агитационных материалов «Блока Костенко-Плюща», НРУзЕ. Отмечены случаи, когда антисемитские и юдофобские мотивы использовались с провокационными целями для дискредитации конкурентов.

Чаще всего это были листовки антисемитского содержания, оскорбительные надписи на плакатах оппонентов: «Жиды!», «Смерть жидам!», рисунки звезды Давида и свастики пр.

(Подробнее об антисемитской риторике во время избирательной кампании см. в разделе «Ответы на вызовы»).

Результаты выборов убедительно демонстрируют истинную поддержку общества идей национал-экстремизма. Политические силы сделавшие антисемитизм средством привлечения электората получили мизерную поддержку избирателей и не преодолели установленного 3% барьера. УКП получила 0,09%; ВО «Свобода» - 0,36%; УНА – 0,06%, НРУзЕ – 0,13%.

Впрочем, реалии украинской политической действительности таковы, что явные антисемиты находятся в рядах и вполне респектабельных политических партий, преодолевших электоральный барьер, не говоря уже о более значительном числе так называемых «латентных антисемитов», пополнивших новый состав парламента.

Власть, от случая к случаю декларируя свое негативное отношение к антисемитизму, практически делает для его искоренения (ослабления) крайне мало. Тем не менее, следует отметить, что личное неприятие Ющенко юдофобии во всех ее проявлениях, безусловно, сказалось на свертывании пропаганды антисемитизма рядом мелких националистических партий, вошедших в блок «Наша Украина», ранее довольно часто злоупотреблявших в подконтрольной им прессе антисемитскими выпадами. Примерами могут служить такие газеты как «Кримська світлиця», «Нескорена нація» пр., которые теперь компенсируют свой неисчерпаемый заряд вражды за счет отъявленной русофобии.

В подавляющем большинстве случаев антисемитская риторика, даже самая агрессивная, не привлекает внимания правоохранительных органов. Если же еврейские или иные общественные организации призывают прокуратуру заводить в таких случаях уголовное дело, оно чаще всего так и не заводится, а если и заводится, то редко доходит до суда.

Ряд судебных процессов по искам еврейских организаций, поводом для которых стали откровенно ненавистнические клеветнические высказывания авторов мауповских газет в отношении евреев, еврейских организаций пр., вполне, по мнению многих независимых экспертов, подпадающих под существующую в украинском законодательстве статью об уголовной ответственности за разжигание национальной розни, были прекращены за отсутствием состава преступления.

В то же время МАУП, подавая встречные и прочие иски к еврейским организациям и их представителям, органам государственной власти, неоднократно выигрывала судебные процессы, о чем затем торжественно сообщала во всех своих изданиях, представляя это как победу идей справедливости «над силами зла». Общий счет в этой вынужденной борьбе вот уже несколько лет остается далеко не в пользу государства. Бесплодная борьба власти с МАУП, почти всякий раз заканчивается громким и оскорбительным поражением государства и общества.

На критику в свой адрес МАУП уверенно возражает, приводя многочисленные примеры своих побед над «организованным еврейством» в судебных процессах. И даже переходит от обороны к нападению, отстаивая право публиковать в своих изданиях антисемитские и ксенофобские материалы. Последним в 2006 году был иск МАУП на секретариат и пресс-службу президента за клевету. Ответчиками в деле будут Государственное управление делами и Виктор Ющенко, как физическое лицо. Причиной иска стало появление на официальном сайте президента «оскорбительной, клеветнической, неправдивой информации о фактах нетерпимости к евреям в МАУП». «Распространенная от имени Президента Украины информация, - заявляет МАУП, - абсолютно не отвечает действительности (таких фактов просто не существует, в этом убедились некоторые «деятели» «украинского» еврейского движения, которые безуспешно пытались это доказать на протяжении почти пяти лет)». И тут же, на страницах того же издания МАУП встречаем: «То, что говорит МАУП, — это горькая правда, нравится это кому-то или нет, как и тот факт, что Ющенко окружает себя не только не патриотами, а и людьми, которых даже трудно назвать сыновьями и дочерями Украины. Это и есть настоящий факт нетерпимости к украинцам, о чем много написано и что давно следует принять во внимание нашему "украинскому президенту"».

В своем отношении к антисемитам власть проявляет крайнюю непоследовательность. С одной стороны, особенно в преддверии еврейских праздников, торжественных и трагических дат делает заявления, в которых осуждает проявления антисемитизма, а с другой - награждает отъявленных антисемитов и их покровителей высокими государственными наградами. В качестве примеров можно привести факт присвоения и публичного торжественного награждения высшими должностными лицами страны звания Героя Украины председателю редсовета «Сельских вестей» Ивану Сподаренко, публиковавшего в своей газете шокирующие антисемитские статьи, присвоение престижной литературной премии известному антисемиту В. Яременко, награждение вице-президента МАУП по издательской деятельности Ю.Бондаря отличием «За вклад в развитие информационной сферы».

Подобными действиями власть перечеркивает все усилия еврейских организаций и правозащитных сил по борьбе с антисемитизмом, демонстрирует, вопреки своим декларациям, снисходительное отношение к проявлениям антисемитизма, особенно там, где считает это политически целесообразным.

Непоследовательность властей в противодействии антисемитизму проявляется и в отсутствии настойчивости (желания) в проведении в жизнь принятых ею решений и законов, направленных против экстремизма, расизма, ксенофобии, антисемитизма. В июле 2006 г. Ющенко подписал закон о ратификации протокола по киберпреступности, запрещающего распространение по Интернету расистских и ксенофобских материалов. Между тем, совершенно безнаказанно на нескольких сайтах МАУП продолжают появляться материалы переполненные антисемитскими измышлениями и прямыми оскорблениями национального достоинства евреев - их истории, религии, традиций. Подобные материалы можно встретить и на прочих довольно многочисленных сайтах различных национал-экстремистских, расистских группировок и организаций, продолжающих наполнять Интернет призывами к расправе над евреями, не взирая на принятый закон. Таких примеров немало. Решением Хозяйственного суда Киева восстановлены права 26 филиалов МАУП, лицензии которых были аннулированы Министерством образования и науки. Г.Щекин по этому поводу пишет: «Министерство просвещения и науки не принадлежит к тем институциям, которые, согласно закону, должны выявлять признаки «не гармонизированной политики относительно отдельных национальных меньшинств». Впрочем, к концу года, Апелляционный суд Украины, в свою очередь, отменил решение Хозяйственного суда. Но, скорее всего, это лишь очередной акт вялотекущей и пока безуспешной борьбы властей с Академией антисемитизма. И еще один, к сожалению, не последний пример: вопреки решению суда о прекращении выпуска одного из самых одиозных антисемитских изданий – газеты «Ідеаліст» - она продолжает печататься и распространяться по неофициальным каналам, ее без труда можно приобрести, например, в самом центре Киева.

Эти и подобные им факты могут свидетельствовать лишь о том, что в отношении даже самой грубой антисемитской пропаганды действует политика «очень ограниченного давления». Результатом такой «борьбы» является то, что пропаганда антисемитизма ведется все более решительно. Неспособность лиц, обладающих властью в сферах морали и политики, дать отпор деятельности антисемитов – серьезный признак существования терпимой к антисемитизму культуры в Украине, свидетельство существующего потенциала развития антисемитизма до угрожающего украинским евреям уровня.

Последние исследования социологов свидетельствуют, что за годы независимости в Украине существенно вырос уровень ксенофобии. По данным Киевского международного института социологии, за последние 12 лет уровень антисемитизма вырос на 10%, а жителями Украины евреев не хотят видеть 35% населения страны. Среди молодежи (18-20 лет) уровень антисемитизма еще выше – 45%. Главный идеолог антисемитизма в стране Г.Щекин комментирует этот факт с явным воодушевлением, по всей видимости, оценивая его и с точки зрения результативности своей работы. По его мнению, «зафиксированная исследованием Паниотто тенденция роста социальной предубежденности украинского общества к евреям (в два раза по сравнению с 1994 годом) вызвана все же конкретной антигосударственной деятельностью конкретных представителей этого этноса из окружения бывшего и нынешнего президентов».

Безусловно, нынешний рост антисемитизма стимулируется целенаправленной, агрессивной, ничем не сдерживаемой пропагандой. Безусловно и то, что рост в последние два года числа нападений на евреев на почве ненависти также является естественным следствием подъема публичного антисемитизма, уровня его агрессивности. Ряд избиений евреев только по счастливой случайности не закончился летальным исходом.

В 2006 году мониторинг антисемитских публикаций и акций зафиксировал 5 случаев насилии по отношению к евреям, 16 актов вандализма, ряд публичных акций, разжигающих ненависть к евреям, большинство которых произошло либо в период избирательной кампании, либо во время ливанско-израильского конфликта. Точных данных о фактах нападений на евреев и общинные учреждения, актов вандализма и прочих проявлениях антисемитизма в Украине нет ни у кого, все отмеченные настоящим мониторингом, как правило, зафиксированы в СМИ как наиболее резонансные и почерпнуты оттуда. Но и этот неполный перечень может служить достаточно чутким индикатором роста уличного насилия, активности публичного антисемитизма. Подобное, небывалое в прежние годы число антисемитских акций, фиксируются второй год подряд.

Тенденции роста антисемитизма в стране выражают не только и даже не столько количественные показатели физических нападений на евреев и общинные учреждения, сколько уровень и объем пропаганды антисемитизма, формирующей среду воинствующего антисемитизма, множащей ряды антисемитских групп, которые, в конечном счете, и совершают эти нападения.

 

Антисемитизм в средствах массовой информации

Специалистами по методике ведения психологических войн, среди прочего, разработаны «лексические стереотипы», в течение многих лет целенаправленно внедряемые в общественное сознание украинского общества. Это, прежде всего, классические антисемитские мифы, перенесенные на украинскую почву и декорированные фактами украинской истории либо сегодняшней действительности, рассмотренными сквозь призму антисемитских воззрений.

 

1. Конспирологический антисемитизм (теория заговора)

Мировое господство, согласно этому мифу, - главная цель евреев, предначертанная им свыше.

„Євреї-іудаїсти... визнають тільки свого «племінного бога», якого називали то Господь, то Ієгова, то Яхве, то Саваоф; який має перемогти богів інших народів; який оголосив їх народом, «обраним» їм, і який обіцяв — якщо вони будуть йому фанатично віддані — знищити велику частину інших народів, а частину, що залишилася, перетворити на рабів іудеїв, при цьому всі багатства інших народів повинні перейти в руки «обраних». Так проголошувалася споконвічно кінцева мета іудаїзму, яка стала тепер державною релігією Ізраїлю” (Г.Сіткарьов, „Обирайте: ви допомагаєте сатані чи боретесь за духовне відродження?”, „Персонал”, № 6, 2006).

Идея еврейской власти, довлеющей над миром, как утверждают апологеты этого мифа, может быть «реализована» при любой общественно-экономической формации. Поэтому не важно в какую эпоху, при каком строе, под какими лозунгами будет достигнута эта цель.

„Дві з половиною тисячі років тому а саме в 458 році до н. е., невелике палестинське плем'я юдеїв проголосило доктрину панівної раси. Секта, яка підпорядкувала собі юдейське плем'я, стверджувала, що племенний бог Ієгова зробив юдеїв своїм «обраним народом», пообіцявши, що коли вони виконуватимуть його заповіді, то вивищаться над усіма народами й отримають у володіння «обітовану землю». Із того часу ідея світового панування не полишала ті народи, які потрапляли в тенета цієї расистської організації. Долю «чужих» народів було визначено: знищення чи рабство” (Микола Сенченко, „Тероризм — винахід міжнародних банкірів для поневолення світу”, „Персонал”, № 4, 2006).

Актуализация этого мифа для Украины выглядит следующим образом: на пути к своей глобальной цели – мировому господству – евреи стремятся захватить (или уже захватили) командные позиции в политике, экономике, прессе Украины, в связи с чем предлагаются меры по их устранению из всех сфер украинской жизни.

В Украине, утверждают антисемиты, все уровни власти уже захвачены или скоро будут захвачены евреями и крипто-евреями. Они в окружении президента и руководят его действиями, они и в правительстве и управляют всеми стратегически важными министерствами и ведомствами, они и в парламенте, где принимают законы, разоряющие и закабаляющие украинский народ.

„... Родинний клан Ющенків проводить, на нашу думку, антидержавні підривні дії, спрямовані на користь інших держав, зокрема США та Ізраїлю. Цьому сприяє служба нинішньої дружини президента К.Чумаченко у Державному департаменті США, а також просіоністська (тобто єврейсько-расистська) спрямованість В.Ющенка, що підтверджується його багаторазовою публічною участю в юдейських обрядах та влаштуванні широкомасштабних сіоністських заходів і в Україні, і в США (Г.Щокін, „Протиправна діяльність Віктора Ющенко проти МАУП”, „Персонал плюс”, № 49, 2006).

„Як неодноразово і публічно заявляла народний депутат Валентина Семенюк, у Верховній Раді нинішнього скликання щонайменше третина депутатів – євреї. Себто – 150 чоловік. Порівняйте: населення США складає 200 мільйонів, з яких 6 мільйонів – євреї. Тобто 3 відсотки. І відповідно – 26 депутатів Конгресу. Населення України – 47 мільйонів. Євреїв в Україні – трохи більше 100 тисяч. Недотягає навіть до 0,2 відсотка загальної кількості громадян держави. І як мінімум 150 представників цього етносу вершать долі решти 99,98% в Україні сутніх” („Інформаційний бюлетень”, № 5, 9.02.2006, „Хто уповноважував нардепа Фельдмана підписувати акт капітуляції України перед Ізраїлем?”).

Газета «Ідеаліст» утверждает, что в Верховной Раде заседают даже не 150, а 330 евреев. В статье «Список 330 жидів Верховної Ради України 4-го скликання » возле фамилий 330 парламентариев стоят шестиконечные звезды, которые редакция объясняет так: «Прізвища жидів та одружених на жидівках позначені шестикутними зірками».

Далее газета объясняет, что нужно сделать с этими 330 народными депутатами, чтобы жить стало лучше: «...Нет людей – нет проблем. Отже, не стане жидів – щезне і «жидівська проблема». І весь «вихід»! Єдиновірно і простий – до неможливого!..».

А ректор МАУП Г.Щекин вообще заявляет о полной зависимости парламента от чуждых и враждебных Украине сил .

„... Сіоно-російські, юдео-ліберальні та нацистсько-ізраїльські клани заполонили парламент, який залишається українським лише за назвою” (Георгій Щокін: „Чужинське засилля ставить питання руба: чи бути українській Україні?”, "Українська газета плюс", № 30, 2006).

Евреям подчинена не только Украина, но и ведущие державы мира, действующие против Украины по указке тайного мирового правительства.

Комментируя состоявшийся по инициативе Ющенко «круглый стол» с лидерами победивших на выборах партий, первый антисемит Украины Г.Щекин «расшифровывает» для слушателей смысл происходящего: „Хто за цим стоїть? Зрозуміло, не ті, кого ми бачимо на екранах. Це лише „капітани” політичних команд, а в них є ще тренери та господарі. Саме через відповідні вказівки тренерів та господарів і відбувся цей „загальноукраїнський стіл”. Яку саме націю представляють господарі, думаю, не є таємницею. Тому й сиділи слухняно за цим столом представники таких начебто протилежних сил. Бо телефонували не тільки Ющенку. Такі дзвінки йдуть нині до своїх представників в Україні з Вашингтону, Брюсселя, Москви й Тель-Авіва. Останній також дає вказівки і попереднім („Загальнонаціональний стіл” – що це таке? Виступ голови УКП Георгія Щокіна на засіданні Національної ради Української Консервативної партії”, "Українська газета плюс", № 27, 10.08.2006).

Сионизм рассматривается как идеологическое орудие евреев в борьбе за мировое господство.

„Сіонізм – найбільша загроза світовій цивілізації. Який же зміст вкладаємо в поняття «сіонізму» нині?  Авжеж не патріотизм єврейської діаспори, яка прагне повернутися в «землю обітовану» і мати свою державу в Палестині (хоч переважна більшість їх нікуди не збиралася вирушати з обжитих Америки та Європи). Радше маємо на увазі ідеологію і методологію збирання та перекидання до Сіону єврейських мас до 1948 року - часу створення держави Ізраїль, а також характер «залучення» до цієї справи світової спільноти, передусім – державних механізмів Великої Британії та США. А після створення Ізраїлю  – стратегію і тактику перетворення штучно створеного вогнища близькосхідного конфлікту в заграву світової війни та постійну загрозу арабському світу та всій цивілізації” (О.Неживий, „Генетика войовничої анти духовності”, „Персонал плюс”, № 28, 2006).

Приводятся даже механизмы захвата и порабощения сионистами стран и народов.

„Міжнародний сіонізм, який прагне до світового панування, є автором практично всіх змов і політичних інтриг у світі. Сіоністи готові платити мільярди доларів і приносити в жертву мільйони людей, аби керувати усім світом. Вивчаючи історію масонства і єврейського сіонізму, мимоволі доходиш думки, що в будь-якому куточку планети, де панує політична й економічна стабільність, рано чи пізно з'являються масони – єврейський сіонізм. Потім настає нестабільність, розпочинається хаос, вибухають революції, державні перевороти, після чого на тривалий час запановує анархія. Саме за такої ситуації масони захоплюють фінансову й економічну систему країни. Подальша політика єврейського сіонізму призводить до деморалізації країни, народу, особливо молоді. Під виглядом модернізації нового суспільства запроваджується культ насильства, сексу, вседозволеності, знищуються віра, основи моралі народу, суспільства, держави” (А.Алієв, „Глобалізм як політичний продукт сіонізму”, "За вільну Україну плюс", № 29, 20.07.2006).

„Процеси, які ми спостерігаємо в сучасному світі, вказують на загострення боротьби за світове панування з боку керованих Ізраїлем США... Глибока інфільтрація американського істеблішменту ізраїльськими елементами, захоплення ними політичної, культурної та фінансової систем майже не залишає шансів для США. (...) Прикладом американо-ізраїльських методів підступного захоплення влади в суверенних країнах може слугувати Грузія. Загальна схема виглядає так: спочатку знаходиться зовнішньо привабливий претендент з величезним компроматом; потім його одружують з іноземною жінкою, пов'язаною із сіоністськими колами; навколо цієї штучно створеної пари починають гуртувати ізраїльське лобі, яке рекрутує у політику різноманітних аморальних збоченців; нарешті, за допомогою єврейських грошей і захоплених ними ЗМІ в країні створюється „революційна” ситуація, яка і приводить до влади відданих єврейським расистам людей” („Георгій Щокін: „Страх втратити награбовані народні багатства штовхає єврейських расистів до захисту своєї влади навіть шляхом широкомасштабного терору”, "Українська газета плюс", № 32, 2006).

«Настоящие патриоты Украины» утверждают, что именно с сионизмом, а не с евреями вообще ведут свою бескомпромиссную войну.

„Ми повторювали і повторюємо знову, що ніколи не виступали проти євреїв загалом, оскільки людина не обирає своєї національності, вона в ній народжується. Але ми виступали і виступаємо проти доктрини єврейського расизму, який, відповідно до історичних часів, може набувати різних форм — шовіністичного сіонізму, інтернаціонального більшовизму чи космополітичного лібералізму. Не змінюючи при цьому своєї расистської сутності, яка полягає у встановленні єврейської етнократії — як це відбувалося в більшовицькій Росії або відбувається сьогодні в сіоністському Ізраїлі чи лібералізованих США. Не дослідивши початків існування та механізмів встановлення цієї смертоносної етнократії, ми ніколи не зрозуміємо яким чином влада, банки, підприємства, землі, засоби масової інформації в сьогоднішній Україні, як і в інших пострадянських країнах, знову опинилися в руках однієї національної меншини” (Г.Щокін, „Проти доктрини єврейського расизму”. Вступне слово голови Наглядової ради МАУП Георгія Фокіна до учасників Міжнародного форуму з Голодомору в Україні: каральні органи єврейсько-більшовицького режиму”, „За вільну Україну плюс”, № 49, 2006).

Распространенным стереотипом мифа о мировом господстве является утверждение о целенаправленном захвате евреями средств массовой информации, как средства влияния на умонастроения людей, их идеологической обработки.

„Підконтрольні ЗМІ, безумовно, координують­ся. Академік Міжнародної академії інформати­зації при ООН, фахівець у галузі інформаційних технологій М. Сенченко доходить висновку, що у такий спосіб «споживачу пропонують одне ба­чення світу — світу, в якому кожен голос в унісон з іншими стверджує... про «святу правду єврей­ського Голокосту, про антисемітизм в усіх краї­нах світу, про моральність усіх видів сексуальної орієнтації, про переваги “плюралістичного”, кос­мополітичного суспільства порівняно з однорід­ним націоналістичним суспільством» тощо... Україна не є в цьому унікальною. Із проблемою залежності національного інфор­маційного простору від сил, доктриною і метою яких є досягнення світового панування, стика­ється більшість країн” (Юрій Бондар, „Поле битви — інформаційний простір”, „Персонал”, № 3, 2006).

Ця „системі цінностей” включає: тотальне сіоністське засилля в країнах Західної Європи і в США, безкарність мафії, сексуальні збочення, масове поширення наркотиків, мільйони іммігрантів. Злочинний контроль над ЗМІ, планове знищення автохтонного населення” („Загальнонаціональний стіл” – що це таке? Виступ голови УКП Георгія Щокіна на засіданні Національної ради Української Консервативної партії”, "Українська газета плюс", № 27, 10.08.2006).

«Разоблачается» и еще одна стратегия завоевания мирового господства «представителями мировой закулисы», которая заключается в следующем: провоцируя исламский терроризм, столкнуть между собой мировые цивилизации, развязать выгодный международному еврейству, Израилю глобальный конфликт или даже новую мировую войну.

„Сьогодні сіоністи та інші єврейсько-расистські сили, які прагнуть божевільної мети – підкорити світ, розробляють різноманітні технології щодо її наближення. Розробили, наприклад, широковідому концепцію „зіткнення цивілізацій”, згідно з якою християнський і мусульманський світ обов'язково повинні зійтися у смертельному двобої. Юдаїзм при цьому не згадується, що опосередковано і вказує на справжнє джерело таких концепцій” (Г.Щокін: „Наша діяльність спрямована на перешкоджання реалізації сіоністських планів щодо збройного зіткнення християнського і мусульманського світів”, „Українська газета плюс”, № 45, 2006).

Глобализм, по мнению антисемитов, сугубо еврейская выдумка, всеохватный план по реализации «всемирного еврейского заговора» и трактуется как способ разложения, растления и уничтожение государств и народов для достижения все той же глобальной цели – мирового господства.

„Нині таємний світовий сіоністський уряд, що складається з родовитих і елітних євреїв (наприклад, банкірів Ротшільдів та ін.), озвучує плани створення бажаного сіоністам «Нового Світового Порядку» через «Комітет 300» (див. книгу співробітника британської розвідслужби Джона Колемана «Комитет 300» — М.: Вітязь, 2000) і через діяльність фанатичної гілки іудаїзму — Хабад. Серед цих підступних планів — використання глобалізації задля досягнення своїх цілей, примусове скорочення населення Землі вдвічі, зокрема у Росії й Україні, ліквідація християнства (насамперед православ'я) і інших релігій із нав'язуванням бажаної сіоністам однієї релігії для гоїв, рабської покірності і т. ін.” (Г.Сіткарьов, „Обирайте: ви допомагаєте сатані чи боретесь за духовне відродження”, „Персонал”, № 7, 2006).

„Аналіз ситуації свідчить: міжнародний сіонізм, зіштовхуючи Америку й американців з ісламським, буддійським і християнським світами, знищує її військовий і економічний потенціал. Підштовхуючи США до військового й економічного протистояння всьому світу, сіоністи переслідують одну мету – знищити Америку і встановити повне світове панування. У цьому й суть глобалізму” (А.Алієв, „Глобалізм як політичний продукт сіонізму”, "За вільну Україну плюс", № 29, 20.07.2006).

„Більшовизм зник, але плани поневолення та ви­нищення народів сіоністами залишилися незмін­ними. Нині вони втілюються під гаслами свободи думки, демократизації, боротьби з націоналізмом і тероризмом (згадаймо Югославію, Афганістан, Ірак, хто наступний?) та глобалізації, мета ж — придушити національну самосвідомість народів, яка перешкоджає їхнім людиноненависницьким планам” (Анатолій Кіндратенко, „Українські голодомори як продовження етнічної війни 1917–1921 років”, „Персонал”, № 1, 2006).

 

2. Миф о вине евреев

Интерпретации этого мифа распространяются на все трагические события, прежде всего, украинской истории – времена польского владычества, российского самодержавия, советского периода и нынешних социальных и экономических трудностей.

„Ми, Українці – нащадки славного давнього Роду – відчули на собі підступні дії юдеїв ще за часів Великої (Київської) Русі” (С.Щербина, „Юдейська змова, або Добре сплановане вбивство найдорожчої Святині Українського Народу – Священної Хортиці”, "За вільну Україну плюс", № 27, 6.07.2006).

„Упродовж багатьох століть жиди чинили нечувані насильства над українцями. У цьому винні ми самі, бо дозволили сісти собі на шию цим упи­рям. Інколи, дуже рідко, наш добрий і лагідний народ не витримував і вибухав протестами-повстаннями, під час яких, зрозуміло, гинуло дуже мало жидів. Але жиди ніколи не звинувачують і не картають себе за злочини, що чинять нам чи ін­шим народам” (Анатолій Кіндратенко, „Українські голодомори як продовження етнічної війни 1917–1921 років”, „Персонал”, № 1, 2006).

„Користуючись політикою „толерантного” замовчування жидівської агресії, іудо-сіоністи один злочин проти України нанизують на ще страхітливіший. Вбивство Петлюри і Коновальця вони доповнили масовим „красним” терором; нечуваним в історії людства голодомором 1932-1933 років; без найменшого перепочинку спровокували „вєликую отєчєствєнную”, яка руйнівним смерчем двічі прокотилася по Україні; у 1946-47 роках організували ще один всеукраїнський голодомор з метою додаткової „зачистки” території під проголошення сіонського Нового Єрусалима; у 1986 році як нібито випадкова аварія світ сколихнула спланована „хозарами” диверсія на Чорнобильській АЕС” (П.Чемерис, „Розбрат в ОУН: чия робота?”, „За вільну Україну плюс”, № 5, 2006).

Причины всех бед Украины, ее народа, нередко объясняются «зловредной сущностью» евреев, заложенной в них чуть ли не генетически.

„Чому жиди донині не відшукали в своїй історичній пам'яті причин ненависті до них інших народів? Аби допомогти їм віднайти відповіді на ці запитання, можна порадити пильніше придивитися до свого способу життя, добування засобів існування та навчитися розріз-няти чуже і своє, продуктивну працю і паразитування й не закликати гоїв жити за 10 заповідями, а самим дотримуватися їх!” (Г.Мусієнко, „Бабин Яр: реанімація голок осту і приватизація України”, „Персонал плюс”, № 39, 2006).

В материалах этого раздела мифологии антисемитизма образ еврея рисуется как универсальное, абсолютное Зло. Этот мистический «Еврей» нередко ставится рядом с не менее ненавистным «Москалем», но в отличии от доморощенного «интегрального национализма», еврей здесь ставится уже на первое место.

„До голодоморів та репресій в Україні причетні два чинники: російський великодержавний шовінізм і єврейський сіонізм. Тільки два народи – єврейський та російський, кожен свого часу, оголосили себе богообраними народами. Ідеологія богообраності єврейства сформульована в таких постулатах: єврейство – найрозумніша частина людства, решта – дурні; єврейство повинно володарювати цілим світом; для досягнення цієї мети всі засоби прийнятні; шантаж, брехня, хитрощі, шпигунство, змови, масонство, вбивство...” (І.Белебеха, „Богообрані” проти українців”, рубрика „Згинуть наші воріженьки?”, "За вільну Україну плюс", № 28, 13.07.2006).

Наиболее яростные обвинения и упреки раздаются в адрес светской власти, которая представляется как власть еврейская – «жидо-большевистская», «сионо-большевистская» и т.п. На евреев возлагается вина за организацию репрессий, голодомора, советизацию и русификацию Украины пр.

„Масові погроми українців під час жидо-більшовицької ін­тервенції в Україну 1918–1921 рр., голодомори 1921–23 рр., 1932–33 рр., 1946–47 рр., масові вбивства та виселення українців в 1929–1941 рр. — все це було вчинено для здійснення клятви над «гайдамаками», складеної на престол Єгови, жидівським «господнім добрим часом». Це була справа рук не лише жидів у СССР, але всього світового жидівства” (Анатолій Кіндратенко, „Українські голодомори як продовження етнічної війни 1917–1921 років”, „Персонал”, № 1, 2006).

„Сталіну треба було зламати хребет українському народу, задушити його повстанський рух. І він це зробив руками сіоністів і до часу дав їм волю впитися кров'ю помсти за князя Володимира Мономаха, за гетьмана Богдана Хмельницького, які переконливо говорили свого часу, хто в домі господар” (В.Яременко, „Так хто ж здійснював геноцид українців?”, „Персонал плюс”, № 48, 2006).

Ныне «война евреев против украинского народа» ведется уже с помощью чуждых украинскому национальному духу идей, пришедших на смену коммунизму.

„Більшовизм зник, але плани поневолення та винищення народів сіоністами залишилися незмінними. Нині вони втілюються під гаслами свободи думки, демократизації, боротьби з націоналізмом і тероризмом...” (А.Кіндратенко, „Єврейсько-більшовицький переворот 1917 року як передумова червоного терору та українських голодоморів”, „Персонал”, № 1, 2006).

Помимо идеологического разложения украинской нации, идет и моральное растление с помощью развращающей западной культуры, и физическое уничтожение этнических украинцев.

„Зараз юдо-нацисти почали застосувати проти українського народу новий тип геноциду — наркотичний. У цій справі для прикриття задіяно високопоставлених чиновників з вищих органів влади та спецслужб. Лідер кокаїнового бізнесу картель «Капі» і юдо-нацистська секта Хабад проводять заходи з дестабілізації України і зміни державного устрою задля своїх людожерських інтересів” (Антинаклепницька Ліга України, „Хабад – організатор війни проти України”, „Персонал плюс”, № 12, 2006).

В общественное сознание внедряется мысль о существовании антагонистических противоречий между украинцами и евреями, о детерминированном характере этих противоречий.

„Зважаючи на те, що цінності юдаїзму прямо протилежні духовним цінностям народів, серед яких вони живуть, психічно здорові представники корінних народів до юдаїзму не навертаються, а юдеям важко виживати в країнах із високою національною свідомістю. Тому вони намагаються зневажати та зруйнувати національні цінності, віру, мораль і звичаї („націоналізм”) корінного народу, неявно, „з чорного ходу” нав'язати йому цінності юдаїзму, що призводить до жидоненависті” (А.Кіндратенко, „Єврейсько-більшовицький переворот 1917 року як передумова червоного терору та українських голодоморів”, „Персонал”, № 1, 2006).

„Негативне ставлення до всіх народів світу, до їхньої духовності, їхніх святинь та історії у юдеїв прищеплюється з самого народження, навіть ще раніше – з утроби матері. Їхні „святі писання” вчать, що всі народи (люди) на землі є гоями, а юдейський народ є богообраним. І що всі люди на землі покликані їм служити. Ці вчення сіонських „мудреців” є анти людяними тому, що вони вчать юдеїв зверхності та ненависті до всіх інших народів. Їхні життєві риси є нацистськими, навіть гірше, й мусять бути забороненими людством” (С.Щербина, „Юдейська змова, або Добре сплановане вбивство найдорожчої Святині Українського Народу – Священної Хортиці”, "За вільну Україну плюс", № 27, 6.07.2006).

„Отже, сучасні євреї й напівкровки (за родинними зв'язками) вважають себе євреями або зараховують себе до євреїв юридично власне добровільно! Чому? Тому що расистська ідея їхньої «обраності», єврейської вищості і панування над усіма народами навіювана їм Талмудом і ще більше Каббалою, заряджає їх надією на безкарність за історичне зло і сатанинською самовпевненістю” (Г.Сіткарьов, „Обирайте: ви допомагаєте сатані чи боретесь за духовне відродження”, „Персонал”, № 7, 2006).

Евреи, утверждают антисемиты, равнодушны к судьбе страны, в которой живут, но при этом пользуются исключительными правами в сравнении с «автохтонным населением», которое изображается в качестве жертвы «еврейского господства».

„ ... Владну та економічну верхівку України... не турбує той факт, що еліта жидівської громади змагається не за рівність прав з українцями, а за здобуття виняткових прав. З її вини жидівська громада живе в Україні згідно з власними законами і власними забаганками. Інтереси й потреби українців жидівську громаду жодним чином не турбують. Розумні й високоосвічені не дозволяють збиткуватися над собою. Отже, необхідно морально й духовно їх розбестити. Такими легше керувати. Українці стали не лише свідками, а й жертвами втілюваної в життя равинатом ідеї «етнічної геніальності» жидів та їхнього виняткового права володіння „вічним життям” (О.Вахній, „Паразити свідомості”, „За вільну Україну плюс”, № 27, 2006).

Часть материалов этого раздела можно охарактеризовать как радикальную юдофобию. Этот тип антисемитской пропаганды при всем разнообразии тем и сюжетов, отличает ярко выраженное авторами этих публикаций отвращение к евреям, носящее явный расистский характер. Евреи наделяются всеми возможными негативными чертами или отталкивающими биологическими признаками. Такого рода юдофобия следует обычно за перечислением примеров вины евреев перед украинским народом и служит, по всей вероятности, способом компенсации «обид».

„...Походження сучасних євреїв, які є конгломератом багатьох етнічних спільнот і субетнічних груп, розсіяних у різних країнах світу, пов'язане з первинними асоціальними співтовариствами. Такі асоціальні співтовариства, які древні автори називають «бандами», «загарбниками», «мародерами» і «сексуально хворими», є, як правило, носіями різних патологій, що проявляється у відповідній спадковості, насамперед, у сфері злочинності, сексуальних перекручень і психічних хвороб (Г.Щокін, „Сіонізм – ідеологія дегенерації”, „Персонал”, № 6, 2006).

Тот же Г.Щёкин, после целого ряда расхожих примеров «еврейской преступной деятельности», патетически восклицает: „І після цього єврейські фашисти заперечують своє авторство „Сіонських протоколів” чи ритуальних вбивств? Заперечують притаманний їм протягом тисячоліть тероризм? Заперечують свою злочинну сутність, коли з оприлюднених даних відомо, що становлячи менше 1% від населення земної кулі, євреї давали понад 80% участі в організованій злочинності?” („Георгій Щокін: „Страх втратити награбовані народні багатства штовхає єврейських расистів до захисту своєї влади навіть шляхом широкомасштабного терору”, "Українська газета плюс", № 32, 2006).

Нередко после перечисления действительных и выдуманных трагедий, виновниками которых, якобы, являются евреи, следуют скрытые и явные угрозы и призывы к расправе.„Одвічна міграція по світу, сформованість з матеріалу різних природно-кліматичних умов, з духовних надбань і культур чи не всіх цивілізованих народів зреалізували жида, як своєрідну „фігуру”, зшиту з різнопокірного і різнофактурного ганчір'я, щодо якого всі горобці світу – безкомпромісні „антисеміти”. Як суб'єкти бройлерної архітектоніки, жиди непрохідні для Абсолютного Духа. У них він не проявляється у поліфонії інтелектуального вираження. Будучи лише людиноподібним, жид постійно вводить оточення в оману, Люди чекають від нього адекватного розумового ц морально-етичного комплексу, натомість одержують якесь мудрування, викрутаси і нахабство, навіть прояви зверхності, що, врешті-решт, викликає бажання позбутися приблуди-фальшака, геть аж до емоційного вибуху –щоб і духу його тут не було!” ( „За вільну Україну плюс”, № 21, 2006).

 

3. Религиозный антисемитизм

Стереотипы этой разновидности антисемитизма направлены против иудаизма как религии, основанных на нем взглядах и обычаях. Диапазон тем конкретных публикаций – от утверждения, что евреи повинны в распятии Христа до обвинения в ритуальных убийствах. И в каждой иудаизм изображается как архаичная, агрессивная и опасная религия.

„У Другозаконні виписано філософію зла – доктрину підпорядкування та керування за формулою всеохопного тоталітаризму в ідеалі, створеною священиками та жерцями-левитами у Стародавній Юдеї і зафіксованою в Біблії з прийняттям Другозаконня. Вона полягає в піднесенні лютої ненависті до рівня верховної духовної сутності та персоніфікації нетерпимості в Абсолюті, від імені якого його уповноважені здійснюють управління визначеними ними сторонами життєдіяльності соціуму. У Стародавній Юдеї формула всеохопного тоталітаризму стала основою формування теократії Єгови (Ягве), від чийого імені священики та жерці-левити порядкували долею одновірців та сусідніх народів, будували суспільство у дусі тоталітаризму, а після вигнання та розсіювання юдеїв серед інших народів використали їх як першу жертву і воднораз як знаряддя ескалації політики   філософії зла   у світі” (О.Неживий, „Генетика войовничої анти духовності”, „Персонал плюс”, № 28, 2006).

„Не знати, як ви, шановні читачі, але коли ми слухаємо тривале жидівське волання про переслідування, та ще й з посиланням на „святе письмо”, то не можемо ніяк надивуватися – звідки Єгова узяв стільки брехливої жовчі для „богообраних”. Таж достатньо перегорнути бодай кілька сторінок Старого Заповіту, щоб зрозуміти: більших терористів, ніж жиди, годі й шукати. Адже сам їхній бог дає у тій книзі вказівки жидівським головорізам з докладними інструкціями не минати ні жінок, ні старих, ні дітей, а вирізувати народи-сусіди „під корінь” , при тому знищуючи їхню релігійну культуру. Хіба можна після цього й надалі блеяти про якусь буцім оборону Ізраїлю, що її він мусить щораз знову вести проти численних ворогів? І хіба можуть християни й надалі дозволяти чіпляти собі на вуха сю жидолокшину?” („Берл Лазар закликає молитися за народ і армію Ізраїлю”, "За вільну Україну плюс", № 30, 2006).

В иудаизме, утверждают авторы «религиозной темы», кроются истоки теорий расового превосходства - идеологий коммунизма и фашизма.

„Примітивне розуміння й довільне трактування Старого Заповіту витворили в жидівському середовищі расистську ідеологію ненависті й зневаги до інших народів.  Нинішній юдаїзм перетворився  на  національно-релігійне шовіністичне світосприйняття, яке веде до самопіднесення та злісного ставлення до «гоїв»” (О.Вахній, „Паразити свідомості”, „Персонал плюс”, № 26, 2006).

„Ще за півтора століття до заснуванні гітлерівської партії в Німеччині в середовищі хасидсько-хабадської секти було детально розроблено концепцію єврейського расизму та юдо-нацизму, а у сьогоднішньому Ізраїлі ці фашистські ідеї значно поширюються серед населення, в школах і в армії” (Г.Щокін, „Витоки комуно-соціалістичної ідеології”, „Персонал”, № 5, 2006).

Следуют утверждения о принципиальной непримиримости христианской и иудейской религий , и даже о стремлении иудаизма уничтожить христианство, как, впрочем, и другие религии любыми возможными способами.

„Сіонізм, юдейська релігія та жиди так нерозривно взаємопов'язані, що можна стверджувати, що це одне ціле. Носіями ідеології сіонізму є виключно жиди, а зважаючи на те, що всі вони виховуються на засадах юдейської релігії, сповідують свою богообраність і. відповідне ставлення до всіх інших націй та народів, то сіонізм як ідеологія і жиди, які сповідують юдейську релігію та сіонізм, уже по суті є ворогами всіх інших націй та народів, у тому числі й української нації” (Ю.Попов, „Україною правлять чужинці”, „Персонал плюс”, № 30, 2006).

„Іудаїсти хочуть поступово спотворити і знищити всі релігії — це одне із завдань, зазначених у «Протоколах сіонських мудреців» як таких, що сприяють досягненню світового панування. Для цього влаштовують розколи католицизму, православ'я й ісламу, створюють численні релігійні секти (баптистів, євангелістів, п'ятидесятників, Біле братство і т. д.). Робиться все, аби відвернути вірних від справжнього вчення Ісуса Христа і щоби вони вже не могли самі розібратися в розбіжностях багатьох нових і старих релігій. Тоді неєвреям можна буде нав'язати одну для всіх їхню релігію за назвою «Свідки Ієгови»” (Г.Сіткарьов, „Обирайте: ви допомагаєте сатані чи боретесь за духовне відродження”, „Персонал”, № 7, 2006).

Именно иудаистское начало, по мнению пропагандистов религиозного антисемитизма чуть ли не генетически заложенное в еврействе, является главной причиной «испорченной» сущности евреев, а потому и неприятия их другими народами.

„Зважаючи на те, що цінності юдаїзму пря­мо протилежні духовним цінностям народів, се­ред яких вони живуть, психічно здорові представ­ники корінних народів до юдаїзму не навертають­ся, а юдеям важко виживати в країнах із високою національною самосвідомістю. Тому вони намага­ються зневажити та зруйнувати національні цін­ності, віру, мораль і звичаї («націоналізм») корін­ного народу, неявно, «з чорного ходу» нав'язати йому цінності юдаїзму, що призводить до жидоненависті” (Анатолій Кіндратенко, „Українські голодомори як продовження етнічної війни 1917–1921 років”, „Персонал”, № 1, 2006).

Значительная доля материалов об иудаизме посвящена разоблачению священных книг иудаизма, их якобы непримиримой и агрессивной направленности против неевреев.

„Дика, нічим не виправдана садистична жорсто­кість щодо безневинних або за найменші провини, не притаманна жодному європейському народові, але добре узгоджується й пов'язується з особами, вихованими на людоненависницьких расистських «ученнях» Тори і Талмуду” (Анатолій Кіндратенко, „Українські голодомори як продовження етнічної війни 1917–1921 років”, „Персонал”, № 1, 2006).

Немалая часть публикаций направлена против религиозных организаций и непосредственно против отправителей религиозного культа. Раввинов обвиняют в их иностранном подданстве, тайной и разрушительной деятельности против Украины.

Пристальное внимание антисемитской прессы обращено на деятельность неортодоксальных течений иудаизма.

„Звертаємося до депутатів Верховної Ради України покласти край знущанням хасидів і сіоністів над українським народом, поставити їх в рамки українських законів”, (В.Яременко, „До проблеми антисемітизму та ксенофобії „на сучасному етапі”, „Персонал плюс”, № 39, 2006).

Особую ненависть у антисемитов вызывает Хабад, который они наделяют мистическими качествами и фантастическими возможностями, называют его разработчиком человеконенавистнических идей расизма, фашизма, нацизма (з десь следует отметить, что формированию и распространению подобных взглядов во многом способствует некий Э.Ходос – доморощенный еврей-антисемит, на которого ссылаются, которого цитируют и «авторитетом» которого прикрываются все прочие антисемиты).

„Нагадуємо читачам, що так звана «центральна синагога» — це вотчина «посланника любавичівського ребе» рабина Асмана разом з його поплічником — відомим кримінальним злочинцем Рабиновичем. «Любавичівський ребе» — це, за численними працями Е. Ходоса, фюрер юдо-нацистської секти Хабад, тобто єврейсько-фашистського руху, що являє сьогодні найбільшу загрозу і світу загалом, і Україні зокрема” („Ющенко взяв участь у святкуванні Ханки”, „Персонал плюс”, № 52, 2006).

„Хатанія (або Танья) - основна книга хасидської секти Хабад, створена на рубежі ХVІІІ- ХІХ ст. «любавичським ребе» Шнеур-Залманом (Шнеєрсоном) і вважається детально розробленою концепцією єврейського фашизму. У сьогоднішніх США й Ізраїлі ці юдео-нацистські ідеї широко поширюються серед населення, у школах і в армії” (Г.Щокін, „Сіонізм – ідеологія дегенерації”, „Персонал”, № 6, 2006).

„Я знаю, що багатьох людей, а надто тих, хто ознайо­мився з витягами з релі­гійної літератури жидів, обурює саме це їхнє по­трактування Біблії. Справжні антисеміти запе­речують і обурюються не жидівством як народом, а саме екстремістськими течіями їхньої ідеології, які хоча й випливають з юдаї­зму як релігії і називають­ся сектами, але на практиці є політичними течіями. Маю на увазі Хабад і на­прями юдофашизму, які до нього примика­ють” (В.Паламарчук, „Антисемітизм: світогляд? Ідеологія? Забобон? Жупел?”, „ЗВУ плюс”, № 10, 2006).

Хабаду приписывают исключительные финансовые возможности, которые направлены на подрав независимости Украины, идеологическую пропаганду через скупленные СМИ, подкуп, проникновение в структуры власти своих людей или ставленников, торговлю наркотиками и пр. и пр.

„Дії юдо-нацистів секти Хабад дуже нагадують дії нацистів Гітлера. Перші кроки наприкінці 2006 року ставлеників секти свідчать про початок заходів із дестабілізації ситуації в Україні (Аналітичний відділ Антинаклепницької ліги, „План дестабілізації України на 2007 рік”, „Персонал плюс”, № 51, 2006).

„Усвідомлюючи, що в прямій воєнній агресії перемогти наш народ неможливо, секта Хабад перейшла до інформаційно-психологічної війни. Маючи велику кількість доларів і сформувавши за часів перебудови п'яту колону в Україні, зокрема й серед вищих органів влади, вона через підкуп захопила і знищила більшу частину підприємств, створила свою систему банків, захопила засоби масової інформації і продовжує вести інформаційно-психологічну війну. Серед методів, що застосовуються у ході війни: дезінформація, дезорієнтація, брехня, підкуп, залякування, пропаганда фальшивих цінностей і аморальності” (Антинаклепницька Ліга України, „Хабад – організатор війни проти України”, „Персонал плюс”, № 12, 2006 ).

„Аналіз владних структур України показує, що до органів законодавчої і виконавчої влади приходить дедалі більше представників секти Хабад” (Аналітичний відділ Антинаклепницької ліги, „План дестабілізації України на 2007 рік”, „Персонал плюс”, № 51, 2006).

„На відміну від інших представників ортодоксального юдаїзму хабадники не просто не визнають Ісуса Христа, а й ненавидять його лютою ненавистю. Своїм найзлішим ворогом Хабад вважає Православ'я, відповідне ставлення й до носіїв цієї релігії” (Антинаклепницька Ліга України, „Хабад – організатор війни проти України”,„Персонал плюс”, № 12, 2006).

„Весь світ уже знає, що секта Хабад існує за рахунок наркобізнесу... кожен українець знає, хто знищує українських дітей, молодь і старше покоління. Знайте всі, що секта Хабад винна у передчасній смерті п'яти мільйонів українців (М.Затула-Семенко, „Наркобарони секти ХАБАД, їхні підручні і покровителі”, „Персонал плюс”, № 20, 2006).

«Исследования» авторов антисемитских публикаций в сфере истории религии, межрелигиозных отношений подают иудаизм в искаженном, вульгарном, сфальсифицированном виде, проявляя порой полное невежество и дикость. В ряду таких стереотипов и мифов присутствует, например, даже «ритуальное убийство».

« Сьогодні, через 95 років після вбивства Андрійка Ющинського і 93 роки після того, як суд при­сяжних одноголосно підтвердив ритуальний ха­рактер цього злочину, є не просто актуальною, а зло­боденною. Бо знову від­роджуються, знову майже відкрито діють ті самі ла­тентні структури, ті самі потужні механізми впливу, що й на початку XX сто­ліття” (В.Лапікура, Н.Лапікура, „Три аспекти „Справи Бейліса-Шнеерсона”, „Персонал плюс”, № 15, 2006).

Ученые мужи МАУП во главе с Г.Щекиным провели демонстративную акцию у могилы Андрея Ющинского, убийство которого на судебном процессе известном как «Дело Бейлиса» пытались выдать за «ритуальное убийство».

„На Лук'янівському цвинтарі в Києві поховано тринадцятирічного Андрійка Ющинського, якого підло закатовано задля ритуального вбивства Бейлісом Менделем Шнеєрсоном. Ця справа відома в історичних аналах як «справа Бейліса». Донедавна могила невинно убієнного була занедбана, про її розміщення мало хто знав. Минулого тижня, на Стрітення, група працівників Міжрегіональної Академії управління персоналом (власне, могилу впорядковано зусиллями МАУП) вшанувала пам'ять Ющинського”... До присутніх звернувся президент МАУП Георгій Щокін. Він пролив світло на той злочин і висловив думку про збереження пам'яті невинно убієнного” („Пам'яті невинно убієнного”, „Персонал плюс”, № 8, 2006).

В журнале „Персонал” опубликован дикторский текст к видеофильму «Скрытый культ» кинокомпании «Найтмер Хисторикал Видео». В предисловии к нему редакция журнала, в частности, пишет:

„Ритуальне вбивство довго було однією з тих тем, що їх рідко обговорюють у приватній бесіді, але цей культ все ще існує, як і деякі інші жахливі речі... Хоча єврейські ритуальні злочини всіляко маскувалися і замовчувалися,    виявлювана    жорстокість жахала народи світу ” („Прихований культ”, „Персонал”, № 7, 2006).

Дикторский текст завершается следующим предупреждением: „Усі, хто переглянув наш відеофільм, мають можливість упевнитися або посперечатися щодо існування кривавих окультних іудейських ритуалів. Але вони існують дотепер! Будь ласка, ретельно стежте за вашими дітьми, особливо під час єврейської пасхи, Пуриму та Хануки. Будьте пильними!” („Прихований культ”, „Персонал”, № 7, 2006).

Нередки обвинения власти в толерантном отношении к иудаизму, призывы к активному противодействию «враждебной религии».

„Президент України Вік­тор Ющенко відвідав Центральну синагогу в Києві, де євреї відзначають своє релігійне свято Ханука. Як повідомляє прес-служба президента, глава держави привітав євреїв з цим святом та побажав усім, хто святкує Хануку, міцного здоров'я, миру та щастя. В. Ющенко також взяв участь у запалюванні свічки ханукії... За оприлюдненим зізнанням Асмана, ханукальну свічку може запалювати тільки «спра­вжній єврей». «Справжнім євреєм» в юдаїзмі вважається народжений від матері-єврейки або той, хто прийняв юдаїзм. Отже, нинішній президент Ющенко, який прийшов до влади в Україні за рахунок використання національно-патріотичних гасел, або має єврейське походження, або прийняв юдаїзм. Третього, як кажуть, не дано” („Ющенко взяв участь у святкуванні Ханки”, „Персонал плюс”, № 52, 2006).

 

4. Отрицание Холокоста

В украинских антисемитских изданиях этот сюжет до недавнего времени встречался не часто. 2006 год в этом смысле стал исключением. Это, по всей вероятности, связано с подготовкой и проведением в этом году Международного форума, посвященного 65-летию трагедии в Бабьем Яру.

Основные идеи ревизионизма Холокоста следующие:

Еврейский холокост является всего лишь одним из многих холокостов, даже в двадцатом столетии; не было никаких газовых камер и никакой попытки немцев истребить евреев, не было никакого приказа Гитлера по истреблению евреев Европы, не существует документов, подтверждающих наличие каких-либо планов истребления евреев, термин «изгнание» сильно отличается от термина «истребление».

„Суть новітнього варіанта міфу про одвічні «страждання» жидів загалом зводиться до того, що під час Другої світової війни гітлерівський режим Німеччини нібито остаточно надумав вирішити «жидівське питання», з цією метою у різний спосіб фізично знищити мільйони жидів” (Г.Мусієнко, „Бабин Яр: реанімація голок осту і приватизація України”, „Персонал плюс”, № 39, 2006).

Общее число в шесть миллионов является слишком преувеличенным; наибольшее количество жертв во Второй Мировой Войне понесли украинцы, евреи составили, возможно, 2 % всех жертв. Подлинные факты истории либо отрицаются, либо «объективизируются» расистскими доводами об «извращенной сущности» евреев, заслуживших наказание. Таким образом, формируется представление «мифа о холокосте».

„Сьогодні вже ніхто не сумнівається, що число  жидів, які були знищені гітлерівцями, померли від страху, хвороб і старості перебільшено в 5 - 10 разів. Документально 6 мільйонів  імен  ніким не підтверджено” (В.Яременко, „Ткума”, „Джойнт” і Шмуель Камінецький”, „Українська газета плюс”, № 2, 2006).

Польша обратилась в ООН с просьбой переименовать концлагерь Освенцим, в котором, по мнению польских исследователей, было убито 1,5 млн. человек, большинство из которых составляли евреи. Редакция «ЗВУ плюс» по этому поводу пишет: „Цікаво, якої ж заспівають тепер жидівські „історики”? Таж ще донедавна вони рейвахували на цілий світ про знищення в Освєнцимі... від 3 до 4 мільйонів жидів! Але найцікавіше – чи повернуть Німеччині бабки за неіснуючі мільйонні жертви ізраїльські жиди, які так натхненно з калькуляторами в руках роками дописували грубі нулі у своїй „страждальницькій” істерійній бухгалтерії?!” („Освєнцим перейменований”, "За вільну Україну плюс", № 29, 20.07.2006).

„Насправді ж у Бабиному Яру, за багатьма документальними свідченнями, серед 150 тисяч знищених німцями військовополонених та громадян різних національностей, де переважали слов'яни, євреїв було менше 34 тисяч” („Хто був господарем Бабиного Яру?”, „Персонал плюс”, № 17, 2006).

„Ще більше треба вчитися українцям на власних поразках і чужих перемогах, здобутих шахрайством, підступом, спекуляцією на українській щирості, довірливості чи навіть глупоті. Прикладом цього є історія жидівського голокосту, міф про який підкорив цілий світ і загрожує перетворити всіх гоїв (нежидів) на рабів «богообраного народу»” (Г.Мусієнко, „Бабин Яр: реанімація голок осту і приватизація України”, „Персонал плюс”, № 39, 2006).

В публикациях на эту тему Холокост - «выдумка евреев», которая используется как пропагандистский прием, рассчитанный на сохранение «особого статуса» евреев, или как «средство наживы», для «вытягивания» денег из Германии, США и даже Украины.

„Жиди вже заробили на мертвих душах „голокосту” мільярди доларів, збудували на афері свою нацистську державу на загарбаних територіях, то час найвищий покласти край паразитичному нахабству” (П.Чемерис, „А старі мають зникнути”, „ЗВУ плюс”, № 22, 2006).

„З мертвих нацистів нічого не візьмеш, а з живих українців є що поцупити. Оскільки голокост, з одного боку, підступний міф, мета якого викликати в українців та інших народів почуття провини перед «бідними» жидами і бажання відплатити добром за їхні «страждання», а з іншого — примусити їх «правовими» засобами компенсувати матеріальні втрати і моральні збитки, що стали наслідком пережитого голокосту, коріння якого сягає нібито глибших пластів історії України” (Г.Мусієнко, „Бабин Яр: реанімація голок осту і приватизація України”, „Персонал плюс”, № 39, 2006).

„...Насправді це юдо-нацистське збіговисько не має нічого спільно­го з вшануванням пам'яті безневинних жертв Другої світової війни. Ідеєю фікс недовченого Мойші та його хазяїв є нав'язування українцям комплексу ко­лективної провини ук­раїнців за начебто «пасив­ну участь у знищенні євреїв». За цією ідеологі­чною доктриною чітко про­глядає бажання світового юдейства здерти з Украї­ни кілька сот мільярдів доларів «компенсації» за ту насправді не існуючу „пасивність” (В.Лапікура, Н.Лапікура, „Ожидовілі” Дорогою ганьби і зради”, „Персонал плюс”, № 18, 2006).

Полностью отрицается или даже оправдывается участие украинцев-коллаборационистов в уничтожении евреев, высказывается возмущение тем, что «вопрос холокоста» включен в школьную программу обучения, что он «навязывается» евреями тем народам, «жертвы которых были намного большими».

„...Десяток «свідків» упізнали у Дем'янюку Івана Грозного, який ледь не власноруч знищив 80 тисяч євреїв. А якщо свідчення були помилковими (а саме на таких свідченнях будувалися всі звинувачення у голокості), у когось може виникнути підозра щодо вірогідності аналогічних процесів, які грунтувалися на свідченнях євреїв. Бо ж саме на цих свідченнях будується вся історія голо­косту, без них її немає” (О.Нелуп, „Недолугий фарс?”, „Персонал плюс”, № 48, 2006).

В ответ на предложение ряда еврейских организаций и Украинского центра по изучению истории Холокоста при НАН Украины воспользоваться в ВУЗах разработанной совместно научно-методической программой «Голодоморы в Украине и Холокост в региональном и общечеловеческом измерении: следствие тоталитарных режимов ХХ столетия», профессор МАУП В.Яременко пишет: „Сіоністи зухвало нав'язують світовій громадській думці переконання, що Україна здійснювала жидівський голокост, за який згодом нас зобов'яжуть сплачувати мільярдні контрибуції. Голокост, якщо він взагалі був, це явище Другої світової війни, тож приплітати до нього Україну –– злочин, який треба вирубати під корінь. До голокосту причетний тільки  націонал-соціалізм Гітлера, навіть не німецький народ, який сплачує, Бог знає за що, нечувані контрибуції державі, якої в роки Другої світової війни взагалі не було. Голодомор же в Україні був штучно організований сіоністами і проведений їхніми руками” (В.Яременко, „Ткума”, „Джойнт” і Шмуель Камінецький”, „Українська газета плюс”, № 2, 2006).

„Вивчати історію Холокосту, якого, за первісною суттю цього поняття, як твердять багато європейських і американських вчених, взагалі не було, а у сув'язі з голодоморами –– нечуваний цинізм. Хіба не очевидно, що вивчення Холокосту в Другій світовій війні потрібне сіоністам, щоб не говорити про Голодомори в Україні, на що була воля, напевне, самого Яхве. Воля і попередження. Жорстоке і останнє, а не стонадцяте китайське” (В.Яременко, „Ткума”, „Джойнт” і Шмуель Камінецький”, „Українська газета плюс”, № 2, 2006).

Авторы антисемитских статей нередко утверждают, что разработчиками и даже исполнителями акций по уничтожению евреев были гитлеровцы-евреи, либо евреи советской Украин ы.

Г.Шёкин утверждает, что „главными руководителями нацистского режима в Германии были евреи или личности, связанные с еврейскими семьями”. Он перечисляет ряд имен украинцев, сотрудничавших с нацистами, и главарей гитлеровского режима и делает вывод: „Виходить, що творцями німецько-фашистського режиму, як і радянсько-більшовицького, були девіантні особи єврейського походження, які у війнах, голодоморах, концтаборах знищили понад 100 мільйонів (!) безвинних людей, у тому числі і своїх одноплемінників — євреїв” ( Г.Щокін, „Навіщо загальну трагедію Бабиного Яру перетворювати лише на єврейську”, „Українська газета плюс”, № 35, 2006).

„Прискіпливе дослідження аналів німецької і жидівської історії дає підстави висловити думку, що саме світове жидівство було зацікавлене в приході до влади жидівського полукровки Адольфа Гітлера, бо він пообіцяв йому всіляко сприяти створенню держави Ізраїль” (Г.Мусієнко, „Бабин Яр: реанімація голок осту і приватизація України”, „Персонал плюс”, № 39, 2006).

„Ті самі найновітніші дослідження встановили, що принаймні 7 000 із цих 40 000 — на совісті колишнього майора НКВС, етнічного єврея Вадима Майковського. У перші ж години окупації Києва він запропонував свої послуги німцям і був призначений начальником «тубільної поліції»» (В.Лапікура, Н.Лапікура, „Бабин Яр: трагедія як товар для ґешефту”, „Персонал плюс”, № 38, 2006).

Газета „За вільну Україну плюс” в 2006 году начала печатать книгу «Адольф Гитлер основатель Израиля», в которой утверждается, что «Гитлер, все его окружение и генералитет являются евреями», «это они развязали вторую мировую войну и устроили Холокост».

Поводом для обвинений власти в «пособничестве мировому еврейству» служит любое участие власти в церемониях, посвященных памяти жертв Холокоста.

„В цих заходах майже завжди беруть участь президенти України, прем'єр-міністри і голови Верховної Ради зі свічками в руках і ярмулках-кипах на головах. Дійство відбувається, як у Єрусалимі біля Стіни плачу. От тільки незрозуміло, кого оплакує у Бабиному Яру владна верхівка України” (Г.Мусієнко, „Бабин Яр: реанімація голок осту і приватизація України”, „Персонал плюс”, № 39, 2006).

 

5. Социальный антисемитизм

Сюжеты этой разновидности антисемитизма утверждают мысль о социальном неравенстве украинцев и евреев, эксплуатации евреями украинцев, «еврейском ростовщичестве», «стяжательстве». „Розуміючи давню ненависть народів до лихварства, яким займаються євреї, їхні ідеологи надзвичайно спритно запустили в обіг проти своїх ворогів термін – антисемітизм, обґрунтовуючи невдоволення людей, яких грабують єврейські лихварі, ненавистю до євреїв через їхню національність і релігію...” (М.Сенченко, „Тероризм – винахід міжнародних банкірів для фінансового поневолення світу”, „Персонал”, № 4, 2006).

„Не хочеться ображати синагогу Брод­ського, але факти — річ вперта. Певний етнос вигадав лихварство, певний етнос примудрився звести строкатість європейського буття до герметики і безбарвності. Не без допомоги саме цього етносу омріяна багатьма поколіннями самостійна Україна радше схожа на свою протилежність. Про те, яку роль саме цей етнос відіграв у розпаді СРСР, чому цей процес перетворився не на «цивілізоване розлучення», а на вже згадану нами степову пожежу, голодну та невблаганну...” (Т.Махно, „Нотатки з приводу одного ювілею”, „Персонал плюс”, № 50, 2006).

В подобных материалах не только разоблачается еврейское происхождение многих крупных бизнесменов и банкиров, но и говорится о неправедном происхождении их капиталов, публикуются «сведения» об их криминальном прошлом или связях с преступным миром. Утверждается мысль о том, что за «еврейскими олигархами» стоят некие могущественные и тайные силы, цель которых разорить и «присвоить» Украину.

„Саме шляхом злочинів, у тому числі і вбивств, нагромаджуються за рахунок пограбування народів статки єврейських багатіїв. Наприклад, згідно з щойно оприлюдненим списком найбагатших людей Центральної та Східної Європи, абсолютну більшість мільярдерів та мультимільйонерів становлять нувориші єврейського походження: Абрамович, Коломойський, Пінчук, Фірташ, Шифрін, Жеваго, Нусенкіс, Дорошенко, Медведчук тощо. Острах втратити награбовані народні багатства й штовхає єврейських расистів до захисту своєї влади навіть шляхом широкомасштабного терору” („Георгій Щокін: „Страх втратити награбовані народні багатства штовхає єврейських расистів до захисту своєї влади навіть шляхом широкомасштабного терору”, "Українська газета плюс", № 32, 2006).

„Реформатори ринкових реформ” знищують навіть поняття про ринок, а останній перетворюють на суцільний тіньовий базар у середовищі виключно єврейських кланів та племінних торгашів. Для яскравішої картини сучасного українського ринку залишилось лише на кожному з них в Україні побудувати синагогу” („Влада перетворилась у гаранта безпеки прибутків іноземного капіталу. Із заяви Української Консервативної партії з приводу загального погіршення життя українського народу”, "Українська газета плюс", № 26, 3.08.2006).

Формируется установка, внедряющая в сознание читателя идею об ответственности евреев за направленность существующей политики, бедственное положение значительной части населения Украины.

„До влади в Україні дорвалися знову ті ж самі юдеї, які зовсім не зацікавлені в тім, щоб ми, Українці, стали господарями на своїй Землі та відродили свою Велику Державу. Вони продовжили ту руйнівну політику бездуховності, що й тисячу років тому. В Україні в їхніх руках шахрайським шляхом опинилася велика кількість державного майна: заводи, фабрики, засоби масової інформації (дезінформації)... В Україні вони сформували всі вертикалі влади, від верховної до місцевих” (С.Щербина, „Юдейська змова, або Добре сплановане вбивство найдорожчої Святині Українського Народу – Священної Хортиці”, "За вільну Україну плюс", № 27, 6.07.2006).

„Як відомо кожному українцю, нинішню Україну прихватизаторами пограбували так, що більшість виробничих підприємств і переважна більшість банків та засобів масової інформації опинилася в руках інородців.  Отже, в їх руках (а це переважно особи єврейської національності) перебувають основні (вирішальні!) чинники існування і розвитку нашої формально незалежної України! Тим часом кількість євреїв в Україні (за останнім переписом та за свідченнями єврейських джерел) лише близько 100 000. Тобто на кожну особу єврейської національності порівняно з громадянином української нації припадає (навіть за заниженими розрахунками) в кілька сот (!) разів більше матеріальних цінностей, а отже - і засобів до існування, можливостей для господарювання та культурного розвитку” (В.Кузьменко, „Герої та грабіжники України і „антисемітизм”, „Персонал плюс”, № 10-11, 2006).

„Ми сподіваємося, міжнародний форум зобов'яже своїх одноплемінців-олігархів повернути добровільно все награбоване, «прихватизоване», вкрадене, видурене у довірливих громадян, себто в українського народу, і не чекати націоналізації силової. Все вкрадене в українського народу має бути повернуто ” (В.Яременко, „До проблеми антисемітизму та ксенофобії „на сучасному етапі”, „Персонал плюс”, № 39, 2006).

 

6. Отрицание обвинений в антисемитизме

Публикации на эту тему утверждают, что антисемитизма в Украине нет и обвиняют евреев в раздувании этой проблемы.

„Ми з порога відмітаємо звинувачення української інтелігенції в антисемітизмі, жидофобії, ксенофобії й інших фобіях, на які українське суспільство не хворіє. Але коли наше право на самоповагу трактується як ксенофобія, а протест проти чужинецького грабунку, окупації всіх телеканалів і пропаганди бездуховності, безкультур'я, сексуальної збоченості, аморальності, порнографії оголошується антисемітизмом — ми будемо боротися всіма доступними нам засобами, які дає нам декларація прав людини” (В.Яременко, „До проблеми антисемітизму та ксенофобії „на сучасному етапі”, „Персонал плюс”, № 39, 2006).

Несмотря на вполне терпимое отношение украинского общества к проявлениям антисемитизма, никто из отъявленных антисемитов не признает себя таковым. Даже в публикациях самого агрессивного толка они стремятся прикрыть свою юдофобию мировоззренческим облачением, заявляя, что придерживаются «антисионистских» взглядов, но никак не антисемитских.

„Ми відкидаємо сам термін «антисеміт» у тому семантичному значенні, яке нам нав'язують сіоністичні і просіоністичні ЗМІ в Україні. МАУП і багато українських інтелігентів борються не з жидами і виступають не проти них... Вся справа в тому, що журналісти і науковці, а не сама МАУП як навчально-освітній заклад, говорять народові правду про засилля в Україні сіонізму як расистської ідеології” (В.Яременко, „До проблеми антисемітизму та ксенофобії „на сучасному етапі”, „Персонал плюс”, № 39, 2006).

„Ми повторювали і повторюємо знову, що ніколи не виступали проти євреїв загалом… Але ми виступали і виступаємо проти доктрини єврейського расизму, який, відповідно до історичних часів, може набувати різних форм — шовіністичного сіонізму, інтернаціонального більшовизму чи космополітичного лібералізму” (Г.Щокін, „Проти доктрини єврейського расизму”, „Персонал плюс”, № 48, 2006).

„Носіями сучасної сіоністської ідеології є євреї і пов'язані з ними денаціоналізовані елементи, тому будь-яка спроба безстороннього вивчення даної проблеми автоматично викликає огульні обвинувачення в «антисемітизмі»” (Г.Щокін, „Сіонізм – ідеологія дегенерації”, „Персонал”, № 6, 2006).

Но вот к «критике» сионизма, который отождествляется с нацизмом и евреев - «носителей современной сионистской идеологии» антисемиты призывают во весь голос.

„Критика стосується тільки їхнього шахрайства, експлуатації, паразитичного способу життя. Саме ці притаманності жидів є причиною загального незадоволення ними. Вказівка на „антисемітизм” як на причину такого негативізму – це незграбний виверт „мудреців” з метою перемістити справедливу мотивацію критики в площину національності і таким чином одержати доказ „безпідставних переслідувань невинних жидів” (П.Чемерис, „Американці атестують жидів”, „ЗВУ плюс”, № 22, 2006).

„Політика агресивного звинувачення в «антисемітизмі» випливає з самої суті шовіністично-расового Другозаконня, згідно з яким ні в чому не повинні інші народи, гостинно приймаючи та рятуючи юдеїв, розсіяних межи ними Єговою за відступ від цього «закону», оголошуються гнобителями і підлягають закляттю-знищенню” (О.Неживий, „Генетика войовничої антидуховності”, „Персонал плюс”, № 28, 2006).

Внушается мысль, что антисемитизм сознательно провоцируется самими еврейскими лидерами для получения политических или материальных дивидендов, или даже для того, чтобы избежать ассимиляции.

Один из идеологов антисемитизма профессор МАУП М.Сенченко убеждает читателей, что антисемитизм придуман самими евреями, как средство борьбы со своими врагами.

„Це звичайне трюкацтво, до якого вдаються сіоністи, щоби накласти табу на кожного єврея, заради його недоторканості, що би він не робив злочинного проти інших народів. Застосування трюк системи, використання терміну „антисеміт”, у сіоністів є головною зброєю пропаганди через підконтрольні їм засоби масової інформації” (М.Сенченко, „Тероризм – винахід міжнародних банкірів для фінансового поневолення світу”, „Персонал”, № 4, 2006).

„Звинувачення в антисемітизмі являють собою різновид ідеологічної зброї сіоністів, що використовується у політичному цькуванні й політичних репресіях проти неугодних” (Г.Щокін, „Сіонізм – ідеологія дегенерації”, „Персонал”, № 6, 2006).

„Антисемітизм” був і є всюди, де є жиди. Тільки, не як переслідування і ненависть до жидів, а як хитра й дуже успішна зброя в руках жидів, безупинно застосовувана проти кожного нежида” (П.Мірчук, „Що таке антисемітизм?”, „Персонал”, № 4, 2006).

Предлагаются и способы борьбы с теми, кто попытается обвинить антисемитов в антисемитизме.

„Заборонити звинувачувати в т.зв. антисемітизмі без рішення суду і карати як за наклеп, образу і зазіхання на людські права” (В.Яременко, „До проблеми антисемітизму та ксенофобії „на сучасному етапі”, „Персонал плюс”, № 39, 2006).

В то же время, попытки усовершенствовать существующее в Украине законодательство, с тем, чтобы судебная власть в своих решениях по искам против антисемитов могла руководствоваться более четкой трактовкой понятия «разжигание межнациональной розни», вызывают ярые протесты пропагандистов антисемитизма. Так, подготовленный

народным депутатом А.Фельдманом для обсуждение в Верховной Раде законопроект о борьбе с ксенофобией и экстремизмом, в котором предлагаются более внятные формулировки, позволяющие сделать реальным наказание за разжигание межнациональной вражды, газета «Персонал плюс» комментирует следующим образом: „Така приблизність формулювання дозволяє підвести під кримінал (бо Фельдман вимагає саме кримінального покарання) будь-яку наукову статтю, в якій критикуються політичні, історичні чи теологічні погляди єврея-опонента, а ширше — будь-яку критику єврея. І на побутовому рівні, і на публічному, громадському, політичному зрештою. Тобто — суто фашистська теза про богообраність юдеїв з подачі хаббадівської «братви» має одержати в Україні законодавче обґрунтування. Не більше і не менше!” („Фельдман – прізвище, чи колективне псевдо?”, Персонал плюс, № 46, 17-23 листопада 2006 року).

 

7. Ответы на вызовы

Выборы

Вполне ожидаемой особенностью года стала привязка большинства расхожих тем антисемитизма к избирательной кампании.

„Мільйони українців вимирають фізично, психічно і морально. Мільйони українців викинуто за межі України. Тоді як жиди табунами пруть в Україну, мільйони українців животіють на мізерних пенсіях і зарплатах, не усвідомлюючи, хто їх привів до цього жахливого стану. Проблема в тому, що сіоністська жидота виразно бачить свого ворога, а українство ніби в тумані блукає, боячись ярлика «антисеміта». Голосує на виборах за жидів-сіоністів, найлютіших ворогів людської цивілізації” (М.Плав'юк, „Пропоную оголосити бойкот всьому сіоністському!”, „Персонал плюс”, № 1, 2007).

„Вся різниця між „непримиренними” ворогами – біло-блакитними та червоно-помаранчевими, - одні з яких пнуться до сіоністської влади Росії, а другі – до такої ж сіоністської влади США. Але і за тією, і за іншою імперіями стоїть Ізраїль з його расистською доктриною світового панування задля збагачення своїх злодійкуватих „обраних”. Україна із своїми чорноземами в цих ворожих планах посідає помітне місце, але вона занадто велика для одного сіоністського „ковтка”. Тому сьогодні використовується випробуваний „югославський сценарій”, за яким сіонізована влада Росії та США намагається розчленувати єдину Україну на дві частини – проросійську та проамериканську, якими все одно керуватимуть з ізраїльських підвалин” (Г.Щокін, „Криза влади: ворожі сценарії та об'єктивні закономірності”, "За вільну Україну плюс", № 30, 27.07.2006).

В предвыборной кампании издания, для которых антисемитизм является важной частью пропаганды, активно применяли «черный пиар», в котором в разных вариациях обыгрывался «еврейский вопрос». Разоблачения «еврейской составляющей» партий своих оппонентов, стали главной «фишкой» УКП. Использовались попытки «скомпрометировать» политических конкурентов связью с евреями, Израилем.

„Наші аналітики висловлюють думку про те, що під брендом „Пори” приховується структура „Бейтару” – воєнізованого молодіжного руху сіоністів, головна мета якого полягає в підготовці вояків-диверсантів для ізраїльської армії. Прикметно, що пов'язаний з „Порою” Коломойський (як і скандально відомий Б.Березовський) є, за багатьма повідомленнями, багаторічним спонсором БЮТу, який його лідерка перетворила нині на потужний осередок єврейських олігархів” ( Г.Щокін: „Українських інтересів у нинішньому протистоянні нема...”, "Українська газета плюс", № 26, 3.08.2006).

„Народний союз «Наша Україна», пов'язаний з В.Ющенком, «нашпигований» такими проєврейсько-американськими особами, як...” (следует перечень имен как евреев, так и кандидатов других национальностей, выдаваемых антисемитами за евреев).

„« Регіони » Януковича , пов'язані з російсько-єврейськими діячами на кшталт Й.Кобзона і Ю.Лужкова...” (то же, что и в предыдущем примере).

„Блок Юлії Тимошенко, що фінансується єврейським олігархом Коломойським, включає...” (то же самое).

„Блок Литвина – нинішнього спікера і вчорашнього кучміста, який встиг породичатися з багатою єврейською родиною з Дніпропетровська” (то же самое) и т.д. (Г.Щокін, „Бог і Україна – понад усе!”, „Персонал плюс”, № 1, 2006).

„Сьогоднішня „Наша Україна” за своїм етнічним складом нагадує колишню СДПУ(о), яка вважалася „партією єврейської влади в Україні” і, найімовірніше, рейтинги обох цих політичних сил скоро зрівняються. Така перспектива викликає паніку в єврейсько-расистських колах, головним репрезентантом яких виступає сьогодні юдео-нацистський Хабад” („Георгій Щокін: „Страх втратити награбовані народні багатства штовхає єврейських расистів до захисту своєї влади навіть шляхом широкомасштабного терору”, "Українська газета плюс", № 32, 2006).

Возглавляемая Г.Щекиным Украинская Консервативная партия, несмотря на протесты еврейских и украинских общественных организаций, зарегистрирована в качестве участника парламентских выборов.

„Ворогами УКП – партії Української титульної нації, як і МАУП – освітянського оплоту Українства, виявилися одні й ті самі антиукраїнські сіоно-соціалістичні сили, які прагнуть повернення геноцидного єврейсько-більшовицького режиму. Як повідомлялося, за цією «п'ятою колоною» стоять державні структури сіоністського Ізраїлю, який разом з покірними йому США вимагав від українських високопосадовців дві речі: «закриття МАУП» та недопущення УКП до парламентських виборів. І треба сказати, що нинішня влада в Україні на чолі з В.Ющенком, Ю.Єхануровим, В.Литвином, О.Рибачуком робила все від них можливе, аби тільки виконати забаганки своїх закордонних зверхників” (Г.Щокін, „Бог і Україна – понад усе!”, „Персонал плюс”, № 1, 2006).

Излагая в предвыборной кампании основные принципы УКП, Г.Щекин особое внимание уделил этносоциальному аспекту идеологии партии: „Етносоціальну структуру українського суспільства треба відновити на всіх щаблях „соціальної піраміди...”.

«На парламентських виборах кожний національно свідомий українець не голосуватиме за партію чи блок, у списках яких є:   хоча б один чужинський олігарх або його ставленник…

Голосувати треба тільки за ті політичні сили, абсолютну більшість яких становлять українці, патріоти, які не зганьбили себе угодовством з чужинською владою» (Г.Щокін, „Бог і Україна – понад усе!”, „Персонал плюс”, № 1, 2006).

Переговоры УКП с возможными союзниками (ВО «Свобода», УНА-УНСО пр.) с целью создания избирательного блока по ряду вовсе не идеологических причин не увенчались успехом.

„Трагічними виявилися численні спроби УКП об'єднати проукраїнські сили на численних, зокрема регіональних, форумах національно-патріотичних сил. Не формально, ідейно об'єднати. Бо формальна єдність, врешті, демонструвалася не раз. Окремо або в складі інших політичних сил пішли на вибори і багато відомих представників національно-демократичних партій, об'єднань, сил, яким навряд чи можна дорікнути з приводу низького рівня національної самосвідомості: Л.Лук'яненко, О.Тягнибок, Ю.Шухевич, Б.Олійник, Ю.Костенко, І.Плющ та ін. А питання об'єднання національно-патріотичних сил в Україні видається дедалі проблематичнішим. Невже задля нього треба опинитися, як було не раз у нашій історії, перед військовою загрозою, загрозою фізичного знищення українства?! І так щодня вимираємо тисячами. Тобто ми стоїмо перед класичним палестинським варіантом існування Держави Україна ” (М.Головатий, „Трансформація духу чи маніпулювання свідомістю”, „Персонал плюс”, № 16, 2006).

В результате УКП объявила, что идет на выборы самостоятельно, хотя рассчитывает на поддержку «идеологических союзников». Неуспех переговоров был отнесен на счет действий провластных «сионистских сил».

„Ожидовіле ке­рівництво «помаранчевих» дійшло правильного висновку, що природною реакцією на фальсифікацію виборів може стати на­ступна консолідація поки що роздроблених націо­нально-патріотичних партій і організацій навко­ло лідера українського консерватизму професора Георгія Щокіна та його УКП” (В.Лапікура, Н.Лапікура, „Ожидовілі” Дорогою ганьби і зради”, „Персонал плюс”, № 18, 2006).

Не имея практически никаких шансов пройти в парламент, УКП, тем не менее, активно использует предвыборную кампанию для масштабной пропаганды антисемитизма и ксенофобии. Причины негативной общеполитической ситуации в стране представляются как происки «жидовской власти» - «не наших», «неукраинских» политических сил, руководимых «жидовской мафией», «мировым сионизмом», которые действуют против государственности Украины, ее духовных ценностей, украинского народа.

„На засіданні Апеляційного суду Києва у справі газети „Сільські вісті” народний депутат Верховної Ради Валентина Семенюк зазначила, що із 450 депутатів українського парламенту теперішнього складу, - 203 жиди. Додайте до них їхніх колег – напівсидів та жидоярошків – і вийде абсолютна „богообрана більшість”, яка стабільно блокує у ВР будь-яке національне рішення. Таким чином іудо-сіоністи працюють над здійсненням напівлегального проекту – знищити Україну” (П.Чемерис, „Розбрат в ОУН: чия робота?”, „За вільну Україну плюс”, № 5, 2006).

Следуют обвинения политиков евреев или крипто-евреев, которые, оказывая исключительное и пагубное влияние на власть, на политическую ситуацию в стране, выполняют либо тайное задание «организованного еврейства», «мирового сионизма» либо преследуют цели личного обогащения.

„У Законопроекті йдеться про одну — жидівську — нацменшину, яка згідно з цим законопроектом одержить статус держави в державі, а Україна буде перетворена в офшорну зону сіонізму” (В.Яременко, „Олександр Фельдман як суб'єкт міжнародних відносин”, „ЗВУ плюс”, № 5, 2006).

 

Обвинения Израиля. Ливанско-израильский конфликт

Демонизация еврейского государства – главная идея антисемитских публикаций об Израиле. Поэтому первопричина «милитаристской сущности Израиля» окрашена в мистические тона : представляется как зловредная данность евреев, объясняется «человеконенавистнической религией», «шовинистической идеологией» - сионизмом.

„Тендітний світ на Землі не раз піддавався небезпеці в результаті таємної змови міжнародного сіонізму, що не раз призводило до загибелі великих імперій і масового знищення людей. Міжнародний сіонізм, який прагне до світового панування, є автором прак-тично всіх змов і політичних інтриг у світі. Сіоністи готові платити мільярди доларів і приносити в жертву мільйони людей, аби керувати усім світом” (А.Алиєв, „Глобалізм як політичний продукт сіонізму”, „Персонал плюс”, № 27, 2006).

„Ізраїль... перетворився на всесвітній „відстійник” єврейських злочинців, які почувають там себе захищеними від правосуддя. Вбивці, викрадачі, ґвалтівники, розбійники, шахраї заздалегідь виготовляють ізраїльський паспорт, що є їхньою перепусткою до цієї страшної держави, яка не дає своєю постійною агресією спокою на Близькому Сході протягом останніх 50 років. Тож, чи зупинимо злочинні дії організованого єврейства?” („Зупинити злочини організованого єврейства: нові факти”, "Українська газета плюс", № 29, 24.08.2006).

Выражая свои симпатии палестинским боевикам, описывая «страдания палестинского народа» и «карательные меры» израильтян, авторы подобных материалов сознательно обходят молчанием террористическую сущность действий палестинского антиизраильского движения, умышленно искажают подлинные причины и мотивы действий Израиля в прошлом и настоящем, смысл общеизвестных международных документов и договоренностей. «Джихад – это справедливая борьба за свободу» - утверждают апологеты антисионизма и пытаются найти аргументы в поддержку политики террористических организаций палестинцев, не признающих право Государства Израиль на существование.

„Сіоністська політика США та Ізраї­лю спрямована на те, аби стерти Палес­тину з карти світу, витіснити з території й знищити палестинський народ. Сіоністський світ з його грошима і військовою силою, за активної підтримки США, при­нижує іслам. Вибори палестинським на­родом лідерів руху «Хамас» до парламен­ту засвідчують, що палестинці обрали джихад як шлях до визволення. Такий вибір знервував сіоністів, які намагають­ся примусити палестинців скласти зброю, сісти за стіл переговорів і визна­ти державу Ізраїль. Натомість лідери ісламського світу вважають: визнавши державу Ізраїль, вони змушені будуть визнати, що Палестина не належить мусульманам, що жертви боротьби проти гнобителів були марними. Нині ізраїльський сіоністський режим за підтримки світових сил зла здійснює жорстокі на­сильства над палестинцями, руйнує їхні будинки і ферми, застосовує тортури, утримує в своїх тюрмах понад 9 тисяч па­лестинців” („На захист палестинського народу”, „Персонал плюс”, № 16, 2006).

Антисемитские газеты МАУП приводят слова председателя Книжной палаты Украины, профессора МАУП М.Сенченко из его речи на «Международной конференции по защите прав палестинского народа» в Тегеране: „Більшість просіоністських засобів масової інформації називають «Хамас» терористичною організацією, та насправді це національно-патріотичні сили, що бо­рються за визволення свого народу. Дер­жава Ізраїль була створена штучно за рахунок вигнання тисяч сімей палестинців з рідних домівок. У схожій ситуації може опинитися Україна: на гроші сіоністської секти «Хабад» нині активно скуповуються українські землі. Україна повинна підтримати палестинський народ” („На захист палестинського народу”, „Персонал плюс”, № 16, 2006).

В рамках этой парадигмы муссируется тема о единственно настоящем фашизме – еврейском. Настойчиво отождествляется сионизм и расизм.

„Сіонізм – це єврейський расизм і на що він здатний бачить сьогодні весь світ, спостерігаючи за подіями на Близькому Сході. Той, хто підтримує сьогодні Ізраїль –прагне війни. Хто прагне війни за своїми расистськими переконаннями – той є фашистом” („Держава – терорист, її посланці та захисники”, „Персонал плюс”, № 33, 2006).

„Араби, як відомо, справжні семіти, і тому багаторічна ненависть єврейської держави Ізраїль до них — державний антисемітизм. Державною ж ідеологією Ізраїлю є сіонізм, тобто єврейський расизм. Таким чином, Ізраїль є расистською, ксенофобською та антисемітською державою, і всі організації та окремі особи, які цю державу підтримують, також є расистами, ксенофобами та антисемітами. Останнім жахливим проявом державного антисемітизму був напад Ізраїлю на Ліван” („Садомазохізм антисемітів”, „Персонал плюс”, № 40, 2006).

Количество антисемитских публикаций антиизраильского характера заметно возросло после 12 июля – даты начала активных боевых действий между Армией обороны Израиля и группировкой Хизбалла в районе ливано-израильской границы. Преимущественно это были статьи об «агрессивной сущности» Израиля, его «неправедной» войны с арабами, геноциде и т.п. Даже такие газеты как «Незборима нація» и особенно «Сільські вісті», которые после выборов практически прекратила публикацию статей антисемитского толка, в этот период опубликовала ряд материалов, в которых Израиль назывался «агрессором и убийцей» в связи с израильско-ливанской войной.

Усилившийся поток антиизраильских, антисионистских публикаций формирует образ вины евреев за непрекращающееся противостояние на Ближнем Востоке, ответственности за кровопролитие в ходе палестино-израильского конфликта. В результате сформированной таким образом парадигмы «еврейской ответственности», информационное поле начинает заполнять искаженная остро негативная картина происходящего в зоне конфликта, которая настойчиво внедряется в общественное сознание.

„Те, що робить сьогодні Ізраїль в Палестині та Ливані інакше, як державним тероризмом, назвати не можна. Озброєні буквально до зубів (в тому числі й забороненою ООН зброєю) ізраїльтяни цинічно бомблять і розстрілюють мирне населення: старих, жінок, дітей” („Держава – терорист, її посланці та захисники”, „Персонал плюс”, № 33, 2006).

В прессе появляются различные обращения и заявления отдельных лиц, групп, маргинальных политических структур, призывающие к «обузданию распоясавшихся агрессоров». Состоялся ряд акций под антиизраильскими лозунгами, о которых с воодушевлением сообщала антисемитская пресса. В то же время следуют попытки дискредитировать действия (митинги и шествия) в поддержку Израиля.

„Хоробрі убивці семітів, себто антисеміти, на чиїх руках кров тисяч дітей Палестини і Лівану і всіх семітських народів, браво марширують по українській землі, як унаочнення для місцевих загонів «Бейтару», — без рішення Верховної Ради України. Без її рішення було запрошено в Україну «на відпочинок» дітей агресора — Ізраїлю і жодної дитини жертв агресора — Палестини і Лівану, двох семітських народів. Отже, український уряд і команда Президента — відверті, неприховані антисеміти, спільники сіоністських расистів і нацистів” ( „В.Яременко, „До проблеми антисемітизму та ксенофобії „на сучасному етапі”, „Персонал плюс”, № 39, 2006).

„...Історична арка Дружби Народів у Києві якось непомітно перетворилась на місця найбільших у Європі сіоністських збіговисьок під керівництвом посла Ізраїлю і під ізраїльським прапором для підтримки агресивної політики Ізраїлю на Близькому Сході. Саме таким чином, починаючи зі столиці, Україна підступно і непомітно втягується в безглуздий конфлікт на Близькому Сході, чим перетворюється на черговий об ' єкт терористичних нападів. Навіть у цьому українська влада намагається перетворити український народ в заручника Ізраїлю... Враховуючи сучасний стан окупації України та логіку подальшого розгортання політичних подій, можна вважати, що позицію Української нації в Європі і світі невдовзі вже представлятимуть виключно євреї на чолі з послом Ізраїлю” („Влада перетворилась у гаранта безпеки прибутків іноземного капіталу. Із заяви Української Консервативної партії з приводу загального погіршення життя українського народу”, "Українська газета плюс", № 26, 2006).

Украинская консервативная партия в своем заявлении сравнивает Израиль с фашистской Германией и требует «разорвать отношения с расистским агрессором и выдворить с территории Украины его дипломатов». Их требование вызвано якобы существующей угрозой Украине в случае поддержки Израиля и, в частности, присутствием в стране его дипломатов: „Ці дипломати своєю навмисною діяльністю шкодять іміджу України, організовують та проплачують гучні мітинги на недолугу підтримку Ізраїлю в його кривавій бійні мирного населення. Проходять ці «мітинги» під керівництвом посольства Ізраїлю на чолі з послом Бен-Наомі. А після таких «мирних» заходів в Туреччині автобус з українськими туристами захоплюють «ісламісти», які саме в Туреччині часто діють під керівництвом ізраїльського «Мосаду». Це є ніщо іншим, як провокативною спробою втягнути Україну в штучно створений Ізраїлем конфлікт на Близькому Сході” („Держава – терорист, її посланці та захисники”, „Персонал плюс”, № 33, 2006).

Прилив энтузиазма у украинских антисемитов вызвали скандальные высказывания нового президента Ирана. Они были сразу же подхвачены антисемитской прессой. В газетах МАУП появляются статьи в поддержку Ирана, хвалебные оды в честь его нынешнего президента.

„Після смерті великого архітектора консервативної революції аятоли Хомейні на чолі країни вперше за роки теокра­тич­ного панування опинився харизматичний лі­дер. Шалене — майже на межі війни — протистояння зі Сполученими Штатами Америки, спричинене небажанням згортати вла­сну ядерну програму, відкрита полеміка з президентом цієї бундючної наддержави, послідовна та вперта боротьба з сіонізмом (варто лише згадати конкурс карикатур про голокост) — усе це свідчить, що на чолі Іслам­ської Республіки Іран серйозний і геть не типовий для сучасного світу лідер” (Т.Гук, „Країна „касти жерців”, Персонал плюс, № 46, 17-23 листопада 2006 року).

Публикуются речи Махмуда Ахмади Неджада, доморощенные статьи, убеждающие украинского читателя в правомерности Ирана проводить ядерные разработки - «Пояснения по поводу законных прав Исламской Республики Иран на ядерную программу», интервью с депутатом парламента Ливана от партии «Хезболла» Наваром Сахили пр.

В то же время, антисемитская пропаганда выражает свое недовольство средствами массовой информации, которые, по ее мнению, предвзято освещают события ливанско-израильского конфликта, поддерживая «агрессию Израиля» и обвиняют такие СМИ в зависимости и даже продажности. Высказывается недовольство позицией, которую заняло руководство Украины во время ливанско-израильского конфликта.

Публикуется, например, Заявление Президиума Национального совета Украинской Консервативной партии относительно деятельности МИД Украины под названием «Кто поддерживает агрессора?». В нем выражается возмущение действиями власти, «пригласившей в украинские санатории молодых граждан государства-агрессора, а настоящих семитских детей из Ливана оставила без внимания» и тем, что «МИД Украины не заявил ни одного протеста по этому поводу».

„Український уряд і команда Президента — відверті, неприховані антисеміти, спільники сіоністських расистів і нацистів. Коли весь світ протестував проти ізраїльської агресії в Лівані і засуджував злочини Ізраїлю проти людства і людяності, президентська команда організувала по Україні мітинги на підтримку агресора і ісламофобії. Це злочинні дії всіх гілок влади в Україні...” (В.Яременко, „До проблеми антисемітизму та ксенофобії „на сучасному етапі”, „Персонал плюс”, № 39, 2006).

 

Всемирный форум по Холокосту в Кие ве

Само мероприятие, посвященное годовщине трагедии Бабьего Яра, объявляется сугубо еврейским и поэтому оно, по мнению антисемитов, является оскорблением всех погибших здесь людей других национальностей.

„Виходячи з того, що «всесвітня рада з голокосту» є суто єврейською організацією, а патронат їй надають також винятково євреї або пов'язані з ними державні особи означає, що київський міжнародний форум, присвячений 65-річчю трагедії Бабиного Яру, є, по суті, єврейським заходом… Таким чином, організація заходів, присвячених річниці трагедії Бабиного Яру, представниками лише однієї національності є свідомою зневагою до всіх націй, сини й доньки яких полягли від рук німецько-фашистських окупантів. Це за своєю суттю є цинічним проявом новітнього расизму, який саме й становив фундамент гітлерівської ідеології” (Г.Щокін, „Навіщо загальну трагедію Бабиного Яру перетворювати лише на єврейську”, „Українська газета плюс”, № 35, 2006).

Антисемитов возмущает уже сам факт приглашения на форум президента Израиля, представителей мирового еврейства.

„І ось цих расистів, ксенофобів і відвертих антисемітів запрошено на українські кошти (без дозволу на те українського народу) на свій расистсько-ксенофобсько-антисемітський форум у Києві. Запрошували їх місцеві расисти, ксенофоби та антисеміти, ті самі, які після агресії Ізраїлю проти Лівану надали українські санаторії лише для ізраїльських дітей, а семітських дітлахів зі знищеного ізраїльтянами Лівану не запросили” („Садомазохізм антисемітів”, „Персонал плюс”, № 40, 2006).

„...Кричущі факти апартеїду, корупції, шахрайства, різноманітних збочень ізраїльської влади вказують на її аморальність, ницість і злочинний характер. Хіба це не відомо МЗС України, президентському секретаріату, самому президенту? А якщо відомо, то хто дав їм право запрошувати до України цих державних збоченців, влаштовувати з ними «міжнародні форуми» („Г.Щокін: „Правда за УКП, МАУП, а не за збоченцями та зрадниками”, „Українська газета плюс”, № 39, 2006).

Тиражируются во всевозможных вариациях стереотипы известного мифа: «уничтожение евреев – дело рук самих евреев».

„Проведення такого широкомасштабного заходу в Україні, та ще з акцентом на те, що саме Бабин Яр став початком єврейського голокосту під час Другої світової війни, має, вочевидь, за мету створити в українців певний «комплекс провини» на кшталт німецького. Насправді ж у Бабиному Яру, за багатьма документальними свідченнями, серед 150 тисяч знищених німцями військовополонених та громадян різних національностей, де переважали слов'яни, євреїв було менше 34 тисяч. Однак головне навіть не в цьому. Головне — хто саме був організатором масових знищень людей під час війни, зокрема євреїв”. Далее следует перечень имен, как украинских предателей, так и немецких нацистов, которых авторы без тени сомнения относят к представителям еврейского народа (Антинаклепницька Ліга України, „Хто був господарем Бабиного Яру?”, „Персонал плюс”, № 17. 2006).

Раздаются обвинения в преувеличение масштабов жертв евреев. Утверждается, что большинство казненных в Бабьем Яру – украинцы.

„Класичним прикла­дом розкручування ідео­логічної машини на замовлення світового єврейства є події навколо Бабиного Яру. Місце розстрілу фа­шистами полонених та мирного населення різних національностей з часом перетворили на найбіль­шу трагедію євреїв... Враховуючи, що передусім знищували полонених солдат, офіцерів, підпіль­ників, а також криміналь­них злочинців, можемо зробити висновок про пе­ревищення суто націо­нальних масштабів «єв­рейської трагедії» у десятки і сотні разів (О.Наказненко, „Ющенко збирає євреїв у Бабиному Яру”, „Персонал плюс”, № 16, 2006).

Встречаются и обвинения в желании „заработать на трагедии” - сознательном искажении евреями подлинных событий ради получения выгоды.

„Потрібним чином ви­писана й «канонізована» легенда про Бабин Яр продовжувала приносити зиск її творцям (О.Наказненко, „Ющенко збирає євреїв у Бабиному Яру”, „Персонал плюс”, № 16, 2006).

 

Голодомор

Широко развернувшаяся в 2006 году кампания по увековечиванию памяти жертв Голодомора вызвала ряд статей, в которых главными виновниками «геноцида» украинцев объявлялись евреи.

„Рано чи пізно, а геноцид українців у часи єврейської державності 1917-1939 років в Україні та Радянському Союзі буде визнано, а значить будуть названі поіменно його організатори, виконавці та сьогоденні відповідачі. (...) Отже, у міжнародному масштабі визнати Голодомори... фактом геноциду перешкоджають Росія та Ізраїль, себто ті, хто організував і здійснив геноцид” (В.Яременко, „Так хто ж здійснював геноцид українців?”, „Персонал”, № 12, 2006).

„У монумент жертвам мученицької смерті від голоду додати невід'ємними елементами зображення ідеологів — «архітекторів» і головних виконавців геноциду. Розшифрувавши псевдоніми, зобразити їх як мерзотних потвор над конаючими жертвами ” (М.Шуляк, „День скорботи – у жнива”, „Персонал плюс”, № 47, 2006).

Раздавались требования предъявить счет за все жертвы геноцида не только России, но и Израилю.

„Україна зобов'язана зажадати від Росії і держави-спадкоємиці сіоніст­ських співучасників — Ізраїлю — сплатити компенсації за всі жертви включно з втраченою вигодою, завдані нам їх окупацією” (М.Шуляк, „День скорботи – у жнива”, „Персонал плюс”, № 47, 2006).

 

Критика МАУП

Значительное число антисемитских публикаций вызвано критикой МАУП со стороны еврейских организаций и общественности Украины. За разоблачителями антисемитской пропаганды и даже за президентом В.Ющенко, осудившим проявления национальной нетерпимости в высказываниях деятелей МАУП, в изданиях Академии, Щекин и Ко усматривают происки «враждебных сил» внутри и вовне Украины.

„Так що, панове, шукайте антисемітизму і антисемітів не в МАУП, де їх нема, а серед «любих друзів» Президента України, які ідучи на поводі сіоністів прагнуть перетворити Україну на Палестину і Ірак, працюють над тим, щоб ісламські смертники з'явилися і в Україні. Це серйозна загроза Україні, що свідомо створюється сіоністами і владою. І ми про це будемо говорити на повен голос і боротися проти спроб сіоністів запровадити в Україні цензуру і ліквідувати свободу слова в Україні і право українців бути проінформованими про підступи сіоністів і Хабаду, особливо цинічних в Україні” (В.Яременко, „До проблеми антисемітизму та ксенофобії „на сучасному етапі”, „Персонал плюс”, № 39, 2006).

„Не маючи змоги заперечити правду, яка звучить з трибун та видань МАУП, сіоністськи налаштовані можновладці намагаються звинуватити український навчальний заклад у вигаданих ними ж ксенофобії та антисемітизмі або знайти якісь неіснуючі чи дріб'язкові порушення в його діяльності. Ми категорично відмітаємо всі неправдиві звинувачення українських зрадників та нащадків україножерів і наполягаємо на нашому вистражданому праві знати поіменно кожного з усіх катів Української нації!” (Г.Щокін, „Проти доктрини єврейського расизму”, „Персонал плюс”, № 48, 2006).

Операцией по уничтожению МАУП руководит, конечно же, Израиль.

„Сплановано ці операції проти МАУП і УКП в Ізраїлі, що документально підтверджено і що є свідченням втручання іноземної держави у внутрішні справи Ук­раїни. Метою цих операцій є знищення осередків українського національного спротиву і встановлення, як це було зроб­лено 1917 року, чужинської тоталітарної диктатури” (Георгій Щокін, «В Україні має бути українська влада, а господарем — титульна нація» (Доповідь на V (позачерговому) з'їзді УКП), „Персонал”, № 1, 2006).

Защищаясь от робких попыток власти приструнить антисемитов МАУП, руководство Академии пишет и публикует десятки обращений, заявлений, открытых писем во все властные инстанции, настаивая на своем «демократическом праве» - свободе слова.

Образ борца с «сионистским режимом» МАУП подкрепляет всевозможными провокациями. Например, по поводу якобы совершенного нападения на киоски МАУП, распространяющих антисемитскую литературу, и выбитых стекол в двух из них «Персонал плюс» пишет: „Схоже, злочин було вчинено бойовиками єврейської організації «Бейтар», які сповідують ідеї юдонацизму. Можливо, й цього разу на честь свого улюбленого числа «13» сіоністи вирішили принести таку своєрідну «жертву». Кіоск на вулиці Червоноармійській також обрано не випадково. Адже про нього щоразу згадували єврейські ЗМІ. Мовляв, як у центрі столиці України може продаватися антисемітська література. Однак ці особи якось забувають вказати на те, що практично вся література — науково-методична. Те, що вони називають «антисемітською» літературою, — насправді література публіцистична, присвячена взаєминам українського та єврейського народів, зокрема історії останнього... По-друге, варто було б і нашим спецслужбам придивитися до діяльності цього «Гілелю». Адже, як свідчить досвід, за багатьма такими «конторками» явно стирчать вуха якщо не організованих єврейських злочинних угруповань, то спецслужб Ізраїлю” (І.Черевичко, „Кому заважають книжкові кіоски”, „Персонал плюс”, № 25, 2006).

 

Реституция бывшей еврейской собственности

Поднятый еврейской общиной Украины вопрос о возвращении бывшей еврейской собственности вызывает острую негативную реакцию в антисемитской прессе. В качестве контраргументов ею использовались классические антисемитские идеи о «еврейско-большевистском перевороте», в результате которого была реквизирована собственность у всего украинского народа, а миллионы лишились жизни.

В русле этой темы нередко поднимается вопрос о выплате Украине компенсации от евреев, Израиля за якобы понесенные украинским народом по их вине жертвы.

Вопрос о реституции воспринимается антисемитами настолько болезненно, что порой вызывает у них приступы неприкрытой агрессии.

„Як ми вже не раз доводили з цифрами в руках: виконання всіх єврейських забаганок щодо так званої „реституції” приведе Україну до абсолютного фінансового, а відтак і державного самознищення. І взагалі – може, вже досить терпіти філії ізраїльського кнесету в незалежній українській державі?” („Інформаційний бюлетень”, № 5, 9.02.2006, „Хто уповноважував нардепа Фельдмана підписувати акт капітуляції України перед Ізраїлем?”)

Прочие

Антисемитская пресса оперативно включается в обсуждение практически любого острого для украинского общества вопроса внешнеполитической и внутриполитической жизни и использует его как повод для антисемитской пропаганды.

„У Торі, священній книзі євреїв, цитується та сама вимога, того ж самого Бога Єгови (Ягве), що й у Біблії – святій книзі християн: „А земля не буде продаватись, назавжди, бо моя та Земля”. І ця настанова, яка неухильно виконується в Ізраїлі, порушена депутатами українського парламенту. Чому? Кому це потрібно? А може тому, щ далі в Біблії, і в Торі йде дозвіл на продаж землі на решті територій інших народів, де перебуватимуть євреї. Може саме тому, що депутати Верховної Ради України, які ухвалили Земельний кодекс, не є етнічними українцями, тобто патріотами України, і був прийнятий цей ганебний документ” (П.Рубан, „Останній рубіж українства”, „ЗВУ плюс”, № 19, 2006).

„Заяви «нашоукраїнців» про незаконність конституційної реформи, про намір ініціювати відставку уряду в зв'язку із ситуацією зі звільненням Тарасюка і багато інших дій депутатів і адміністрації — все це намагання юдо-нацистів розпочати реванш (Аналітичний відділ Антинаклепницької ліги, „План дестабілізації України на 2007 рік”, „Персонал плюс”, № 51, 2006).

 

Обзор антисемитских происшествий

Факты насилия и нападений с применением насилия

5 марта на одной из станций киевского метрополитена группа хулиганов зверски избила ученика иешивы при Центральной синагоге Бродского Азария Менакера. Злоумышленники совершили нападение лишь потому, что на молодом человеке была традиционная одежда религиозного еврея.

22 марта ученик ешивы синагоги Бродского подвергся оскорблениям на национальной почве. У входа в метро группа молодых людей в характерной скиновской одежде окружили его с криками "Жид идет из синагоги, давить этих гадов!" … Одного из нападавших ученику ешивы удалось задержать и передать в руки правоохранительных органов. Вскоре он был отпущен милицией как несовершеннолетний, несмотря на фашистские атрибуты, указывающие на принадлежность к скинхедской группировке.

8 апреля было совершено нападение на главного редактора Издательского дома "CN-Столичные новости" В.Кацмана. Преступники зверски избивали В. Кацмана деревянными битами в подъезде его дома. Ни деньги, ни личные вещи при этом похищены не были.

20 апреля в Днепропетровске совершено нападение на студента ешивы Хаима Горбова. Ему был нанесен сильный удар по голове, после чего его, потерявшего сознание, избили, пытались задушить и нанесли ножевое ранение в грудную клетку, в область сердца.

16 декабря в Киеве, неподалеку от синагоги на Подоле, в вечернее время суток было совершено нападение на евреев на почве антисемитизма. По сообщениям пострадавших, группа из 10 человек в возрасте около 20 лет с криками «жиды, убирайтесь отсюда» внезапно набросилась на троих религиозных евреев в характерной одежде и стала их избивать. Двоим из пострадавших удалось вырваться. Они позвонили в милицию, но там им посоветовали позвонить на следующий день, поскольку уже поздно и милиция приехать не может.

Третий потерпевший получил сотрясение мозга и многочисленные ранения.

 

Вандализм

23.03.2006 осквернен памятник «Жертвам Холокоста» в центре Севастополя. На памятник нанесены черной краской свастики, символы СС, надписи "Адольф жив", "Белая сила", "Наци", "Скинхед" и другая нацистская символика.

В ночь с 19 на 20 апреля в Одессе был осквернен мемориал Холокоста - один из памятных знаков Аллеи Праведников Мира. На одной из плит аллеи была нарисована фашистская свастика и антисемитский лозунг.

9.05. 2006 на еврейском кладбище города Бердичев (Житомирская область Украины) неизвестными вандалами разбиты десятки надгробий.

В середине мая правоохранительными органами был задержан 27-летний днепропетровец, который изуродовал стены синагоги изображениями свастики. Охране здания он пригрозил имеющимся у него топориком.

Еще один злоумышленник, расписывающий стены днепропетровских зданий нацистскими эмблемами, был задержан милицией 24 мая.

В начале июня на еврейском кладбище в Житомире (район Смолянка) неизвестные вандалы разрушили несколько могил и подожгли домик на могиле праведника Арона.

В начале июня в киевском подземном переходе у торгового центра «Мандарин-плаза на стене появилась звезда Давида, висящая на виселице, рядом с которой была выведена надпись: «Juden kaput! White power. Don't stop huligans!». Подобные граффити в Киеве не редкость. Это показательно тем, что год назад на этом месте группой скинхедов был жестоко избит студент иешивы Мордехай Моложанов.

Севастопольский памятник «Жертвам Холокоста» в июне вновь подвергся варварскому надругательству. На нем снова появились изображения свастик.

В июне месяце стены житомирской синагоги были разрисованы фашистскими свастиками.

16 июля неизвестные осквернили памятник «Менора» на бывшем еврейском кладбище в Бабьем Яру. Вандалы практически уничтожили одну из плит, установленную на ступеньках пьедестала.

1 августа в Днепропетровске вновь обнаружены антисемитские надписи на бетонном заборе, расположенном возле одной из оживленных транспортных развязок. К традиционным в последнее время в Днепропетровске антисемитским надписям добавилась «новая мысль»: «Палестину – арабам, жидам – Бабий Яр».

В ночь на 18 сентября неизвестные злоумышленники разбили несколько окон в действующей синагоге в Черновцах.

22 сентября в Житомире камнями выбито окно в «Махон Хая Мушка». Подобные действия по свидетельству членов еврейской общины города происходят постоянно.

4 октября в прессе появилось сообщение, в котором говорится об акте вандализма в райцентре Погребище на Винничине. Братскую могилу, где лежат более двух тысяч расстрелянных разрыли в поисках золотых коронок и украшений.

В городе Глухов Сумской области на еврейском кладбище неизвестными вандалами были разрушены 18 памятников.

20.12.2006 в Донецке, в центре города, осквернен еще не открытый памятник еврейским жертвам фашизма, подготовленный к открытию.

 

Публичные организованные акции

13.02 - Провокационная листовка с логотипом партии «Реформы и порядок» появилась над входом в синагогу Бродского. «Сегодня наши дети в театр не идут, а завтра с автоматом на погром пойдут! Вернем синагогу Бродского кукольному театру, а детям счастье! Хабад - дорога в ад! Нет иудо-фашизму!», - говорится в листовке.

Подобное письмо, но еще более агрессивного содержания, пришло в синагогу и по почте.

В ходе кампании по выборам депутатов Верховной рады в различных формах широко использовалась антисемитская риторика, в особенности Консервативной партией Украины. В частности, на Московской площади Киева и других центральных площадях города развернуты агитационные палатки этой партии, в которых раздаются экземпляры газеты «За украинскую Украину», содержащие «разоблачения украинских евреев и сионистов».

На Воздухофлотском проспекте столицы к надписям граффити "За КПУ!" (Коммунистическая партия Украины) были дописаны слова "Жиды". На плакатах оппозиционного блока "Не Так" на улице Фрунзе было выведены слоганы «Смерть жидам!».

На улице Олены Телиги на рекламных плакатах «Блока Юлии Тимошенко» символ блока - красное сердце - был неоднократно преобразован черным маркером в звезду Давида.


Лидер Украинской народной партии, депутат Верховной Рады Юрий Костенко, комментируя на встрече с избирателями выход его партии из блока «Наша Украина», заявил: «Мы четыре года были в блоке «Наша Украина». Но как избиратели говорят: «А там же есть Червоненко, а там есть такой, есть такой и другие». Вот это все портит… Если бы в «Нашей Украине» были только одни представители народа, как в нашем блоке, то еще можно было бы говорить об объединении. Но разве не об этом нам говорили четыре года: «Кого вы привели в Верховную Раду? Кто там возле Ющенко?». Так давайте будьте украинцы, уважаемые, украинцами, а то сегодня вы украинцы, а завтра евреи и другие».

В предвыборном издании Блока Костенко-Плюща «Про головне», № 4, 10.03.2006, посвященного, в основном, агитации за кандидата в мэры Киева Валерия Асадчева в рубрике «Смешное» помещен следующий «анекдот»: “- Чому суботник у комуністів мав настільки важливе значення? – Тому що самі комуністи в силу релігійних переконань працювати в суботу не могли...”.

Лидер партии «Народная власть», депутат Верховной Рады Украины Владимир Нечипорук в своей пресс-конференции, прошедшей 8 февраля выразил свое отношение к «еврейской проблеме» в Украине и к Израилю: «Я делю еврейский народ на евреев, честных, хороших, и жидов, которые украли у нашего народа власть и богатство. Вот это жиды! Против них воюю», - заявил избранник народа. Он сообщил, что «Жидовская мафия сегодня прогнозирует уменьшение численности населения Украины с 45 до 25 млн. на протяжении 20-тилет, - сообщает народный депутат. И восклицает: Не рано ли эта нечистая сила празднует свою победу над нашим украинским, славянским народом».
Его мнение об Израиле выглядит так: «В 1948 году было создано государство Израиль на землях Палестины, образовав нарыв, раковую опухоль на арабских землях… Еврейские олигархи Европы и Америки, делая безвозвратные вливания капиталов в Израиль, разогрели у израильских евреев звериный аппетит. Они провоцируют, манипулируют и уничтожают арабский народ на Ближнем Востоке».

На Лукьяновском кладбище Киева возле могилы Андрея Ющинского, в убийстве которого сто лет назад был обвинен еврей М.Бейлис («Дело Бейлиса»), прошел митинг, организованный Консервативной партией Украины во главе с Г.Щекиным. В прессе МАУП приведены цитаты из выступления Г.Щекина: «жиды убили ребенка в тайной синагоге, чтобы нацедить христианской крови для осуществления своего преступного ритуала».

Украинский футбольный клуб «Карпаты» (Львов) оштрафован на $5 тыс. за неэтичное поведение своих болельщиков. В частности, во время полуфинального матча кубка страны против киевского «Динамо», прошедшего в столице Украины, фаны львовян выкрикивали антисемитские лозунги. Объектом их нападок стал президент «Динамо» Игорь Суркис. Трибуны скандировали: «Суркис – жид!».

В июне месяце на ограждениях, которые стоят вокруг Верховной Рады Украины, были развешаны плакаты следующего содержания: "Украина оккупирована евреями!", "На Украине геноцид!", "Верховный Совет – еврейское кагало врагов народа и оккупантов!", "Кучма и Ющенко тайными указами разрешили евреям убивать славян!", "СБУ и МВД по заказу евреев убивают славян-бизнесменов, а их бизнес, дома и квартиры отдают евреям!" и т.д. Никаких действий охрана по отношению к грязной антисемитской выходке не предприняла. Большинство народных избранников, а также журналистов, покидающих заседание сессии, эта явно антисемитская акция оставила равнодушными.

Героиня «оранжевой» революции Параска Королюк у входа в здание Секретариата президента набросилась на экс-президента Украины Л.Кравчука, выкрикивая в мегафон обвинения не только лично Л.Кравчуку, но и всем «жидам» вообще. К мировому еврейству Параска причислила и бывшего президента.

3 июня в Киеве, в стенах Межрегиональной академии управления персоналом, прошла конференция "Диалог цивилизаций: сионизм - самая большая угроза современной цивилизации". Организатором выступил ректор МАУП и глава Украинской консервативной партии Георгий Щекин.

19 июля в Киеве около посольства Израиля состоялась акция противников войны на Ближнем Востоке. Около 20 пикетчиков в большинстве своем арабские студенты, а также представители украинской партии «ЗУБР» держали плакаты, обвиняющие Израиль в военной агрессии против Ливана.

16 августа на майдане Незалежности в Киеве молодёжные организации «Че Гевара» и «Украина - Ближний Восток» провели акцию в память жителей Ливана, погибших в результате очередного витка вооружённого противостояния на Ближнем Востоке. «США и Израиль, которые против воли народов развязывают войны - вот кто на самом деле виновен в тысячах убитых», - говорится в заявлении организаторов акции. Они также призвали всех украинцев, а также евреев, арабов и представителей других народов, проживающих на Украине, принять участие в антивоенной борьбе.

В акции приняли участие представители ливанской и палестинской общин Киева.

24 июля в Киеве несколько десятков человек малоизвестных в Украине общественных и политических организаций, создавших так называемый Антивоенный комитет, пикетировали посольство Израиля с требованием прекратить военные действия в Ливане.

В Киеве в ответ на пятнадцатитысячный митинг в поддержку Израиля, который проходил 24 июля в украинской столице, 27 июля с десяток человек, представляющих по их словам Ливан, Палестину, Иран и партию ЗУБР, провели ответную акцию перед офисом главы Всеукраинского еврейского конгресса Вадима Рабиновича на улице Мечникова. В течение 40 минут двое человек через мегафон выкрикивали антисемитские лозунги.

Киевский футбольный клуб «Динамо» был оштрафован на 5 000 долларов за антисемитские выкрики болельщиков во время игры первого тура чемпионата Украины против одесского клуба «Черноморец».

Учителя специализированной школы № 3 Киева сообщили о состоявшейся для учеников 11-х классов лекции члена Совета Ассоциации исследователей Голодомора в Украине Богдана Скробута, в конце которой «вместо подведения итогов о причине голодомора… прозвучала фраза: «… А евреи вообще не пострадали от голодомора. Не зафиксировано ни единого факта смерти евреев от голодомора. Они только работали в Торгсинах, скупали золото у населения, наживались на этом. А среди членов ЧК и НКВД было 80% евреев, которые выполняли социальный заказ правительства». Затем детям была предъявлена книга, в которой указаны фамилии «проводивших подобные акции» (издание МАУП – Сост.). «…Посмотрите на эти фамилии, чьи это фамилии? - обратился к детям и учителям «исследователь» голодомора. – Подумайте над этим. Сплошные евреи…».

Другие публичные акции и заявления, разжигающие ненависть к евреям

Украинское информационное агентство УНИАН опубликовало фотографию, на которой группа болельщиков с нацистской символикой наблюдает за трансляцией матча Украина-Саудовская Аравия на центральной площади Киева Майдане Независимости, где установлен широкоформатный телеэкран.

Пример москвича Александра Копцева оказался заразительным. 3 февраля в Центральную синагогу Бродского в Киеве вошел мужчина, который потребовал отвести его к раввину. Остановившие его охранники обнаружили у входа в синагогу переделанный в нож штык от винтовки, брошенный мужчиной на пол. Неудавшийся террорист был передан милиции. При задержании он кричал: «Если мне дадут год или два, я выйду и все равно вас уничтожу».

В конце февраля в Керчи молодой человек в пьяном виде ворвался в местную синагогу и стал выкрикивать антисемитские лозунги и угрозы в адрес евреев, призывая «закончить дело, начатое фашистами».

Дискриминация со стороны органов власти

Печерский районный суд Киева принял к рассмотрению иск закоренелого ксенофоба — ректора Межрегиональной академии управления персоналом Георгия Щекина — против 23 подписантов заявления «Против ксенофобии, за европейскую Украину!» Данное заявление было подписано более чем 200 гражданами Украины. Истец пытается доказать, что не имел никакого отношения к проявлениям ксенофобии в Украине и требует возместить ей ущерб в сумме 100 тысяч гривен.

После судебного разбирательства, которое проходило почти полтора года, 48-летний учитель одной из школ в Александровском районе на Кировоградщине Николай Якимчук, допускавший на своих уроках антисемитские высказывания, был признан невиновным.

В прокуратуру Киева для дачи показаний был вызван президент Еврейской общины Украины Вадим Рабинович. Его обвиняют в том, что он отказывается извиниться перед скандально известным ректором Межрегиональной академии управления персоналом Г. Щекиным со страниц еженедельника «CN-Столичные новости».

Ровенский горсовет попытался своим решением получить в свое распоряжение территорию братской могилы «Сосонки», где погребены 17.5 тысяч расстрелянных нацистами евреев. В еврейской общине города предполагают, что за проектом решения горсовета скрывается желание ровенских коммерческих структур получить эту землю под застройку.
Тем временем, когда представители еврейской общины засыпали вырытые на месте братской могилы траншеи, в кустах были обнаружены мумифицированные тела и фрагменты, ужасающие снимки которых имеются в распоряжении АЕН. Ранее сообщалось, что на месте захоронения черные старатели регулярно выкапывают тела жертв нацизма.

Власти Украины отказались принять подлежащего депортации из США бывшего полицая Якива Палия для проведения суда над ним.


Новости
Контакт